Array Антология - Українська модерна проза

Але дивна річ! Згадка про шлюб оддавала чогось холодом, була навіть неприємна, лиця ж нареченого вона не могла собі уявити… З-під його брів виглядали гарячі мрійні очі незнайомця, ніжні, пухкі губи з чудним усміхом не давали уявити, які губи в нареченого… Тривогою здригнуло серце дівчини і знов хвилі неспокою пробігли по всьому тілу. Але знов мусила скоритись гіпнотизуючому поглядові: набігли нові хвилі і в них потонула тривога, а з нею і згадка про нареченого, і мислі про шлюб…

Солодка утома все більш опановувала всім тілом, не тільки не хтілось вже змагатись з властю гіпнотизуючого погляду, але почуття тієї власті сповняло радістю… І нічого дивного не було вже для дівчини, коли незнайомець підвівся зі своєї канапи, наблизився до неї, тихо взяв її тремтячу руку і почав укривати її гарячими поцілунками. Вона не протестувала, бо незвичайне почуття тепла розлилось по всьому тілі і захопило її, бо мусила скоритись власті гіпнотизуючого погляду…

Десь недалеко стукнули двері і почулись важкі кроки кондуктора, що йшов запалювати свічки. Світло не увільнило дівчини з-під власті гіпнотизуючого погляду, ледве-ледве ворухнулась десь думка про незвичайність події, ворухнулась і зникла без сліду. Ще не стихли кроки кондуктора, як її руку знов взяв незнайомець і знов опалив її шаленими поцілунками. Тепер, в світлі блимаючої свічки, дівчина бачила його гарне, трохи строге обличчя, з якого пристрасть стерла усі фарби, укривши смертельною блідістю. Великі, темні очі горіли скоряючою жагучістю, яка розметала б всі перепони. Але дівчина не ставила ніяких перепон, напівпритомна, вона тільки наче у сні помітила красу його обличчя і без слів віддалась його поцілункам, від яких разом з тілом спалахнула й душа. Могутні хвилі несли її до світлих берегів радості. Вже не тільки руки, а й очі, лоб, шию укривав він поцілунками, душа і тіло її тремтіли, ждучи тієї хвилини, коли його пухкі, ніжні губи торкнуться її жагучих вуст і зіллються з ними в довгім поцілунку, перетворюючи дві істоти в одну, – як раптом розлігся протяжний свист локомотива, поїзд пішов, здержуючи хід, а потім і став на якійсь станції…

Коли поїзд рушив далі, знов застукали двері, пройшов кондуктор, називаючи N – велике губернське місто, до якого лишалось хвилин 15. Незнайомець їхав до N через 15 хвилин мусив вийти з вагона… Він став перед дівчиною на коліна і цілував її очі, і, душу пронизуючи гіпнотизуючим поглядом, як власть маючий казав, що так розлучитись вони не можуть, що вона повинна вийти з ним з вагона, що… Але у дівчини давно вже не було своєї волі, її душу затопили хвилі великої непереможної пасивності, великої радості безмежної покори, її воля цілком належала його волі і скоритися їй було для неї невимовним щастям. Вона не тільки належала йому, вона належала йому, як рабиня…

Через 15 хвилин вони вийшли з вагона в N (додому на село йому треба було їхати ще верстов з 20) – і, взявши критий екіпаж, поїхали в готель. Стояла тепла травнева ніч, накрапав дощик і пахощі акацій та жасмину від того ще зміцніли й кружили голову. Дівчина тихо сиділа, притулившись в темний куточок екіпажу, а він цілував її руки, пригортав її міцно до себе і від того росла її страшенна утома: все тіло здавалось налитим оловом. Хотілось просити його бути близько, але дати їй хоча на одну мить спочити, вона засне на одну, тільки одну хвилину. Нарешті, дійсно, трохи задрімала, а він усе тихо цілував її руки…

Ледве переставляючи ноги, зійшла вона на другий поверх готелю; ледве діждала, поки номерний послав постелю, вийшов… Але тоді раптом несподівано настала з нею метаморфоза: вихор захоплюючої пристрасті не лишив і сліду недавньої утоми. Досі весь час пасивна, вона почула в собі незвичайну енергію і силу. Дике шаленство блиснуло в досі темних очах. Вона почала не скидати, а зривати з себе одежу, зірвала все, навіть білизну. Незнайомець ледве поспівав за нею. Пропасниця жаги била тіло і душу дівчини, й, наче заплющивши очі в безодню, вона пірнула в безодню дикої пристрасті і скажених обіймів. Душа і тіло спалахнули зо всіх боків…

Дві години бушував вихор дикої оргії. Потроху пасивність почала опановувати ним. А її вогонь не вгасав: ніжно цілувала вона йому очі, лоб, щоки, свою жагу силкувалась перелити в нього… Тихесенько торкалась губами до тих куточків його вуст і знов в ньому займався вогонь. Дике шаленство сповняло тоді всю її істоту, лилось через край непереможним, словом, чоловічим невимовним раюванням… Нарешті стомлений оргією, він заснув вже тоді, коли ранок віддавна дивився у вікна.