Array Антология - Українська модерна проза

…Пожежа… Полум’я лиже там, що тільки не єсть дерев’яне. Змахи його, довгі та гострі, наче підмивають ізнизу, з боків, спереду, ззаду, і знов перекидаються через верх, як стрічки гарячі, граються тисячами способів… од середнього, широкого полум’я одколюються, одщіплюються тоненькі струмочки, буйніють, як волосся на голові, підкидаються вгору, спускаються долі, все обсновують, як павутинням, затягають рами од вікон, наче живими, тремтячими червоними фіранками… Вгорі на високому, потемнілому небі рожеві, прегарні вінці, що здалека видно… Сувора та гнівна краса! Скільки страждання, скільки нещастя! Дарма! Краса до краси!..

Далекі зірки, що золотом сяють предвічним, що нижуться, як дорогеє намисто, щоночі, – нащо? Хмаринки – сріблясті пір’їнки, – що тчуться на небі, неначе узорні грезети… Вода, що здіймається вгору, як курява легка, або розстилається низом, як синя, хвилююча ковдра, що краю немає… – Нащо? Усе це краса для краси… Краса і краса з первовіку, краса невсипуща… без другої мети…

…Знайшовсь чоловік… Надів він терновий вінець. Висока мета тут – любов. Оддав він себе не поталу… Безкраї страждання. Кривавії плями яріють. Прокльони на нього, страшная безтямність. Даремні під час і тяжкі силкування. Бува, не досягне і цілі. Проте усе у красу претворились, що собою і лихо закрива, красу, що надить, що підносить до неба… Такая краса зветься богом… До нього, за ним!..

4.12.1873, Чернігів – 22.03.1942, с. Велика Мурта Красноярського краю

Закінчив Чернігівську класичну гімназію та юридичний факультет Петербурзького університету. В 1904—1917рр. працював гласним у земстві. У 1920-х роках був керівником Комісії для складання Біографічного словника діячів України при Українській академії наук.

У середині 30-хроків виїхав з Києва й залишив науково-літературну діяльність. Причиною було цькування письменника через публікацію оповідання «Вбивство» (1926) і те, що опісля він уже не міг нічого опублікувати. В оповіданні Могилянський описав уявне вбивство Михайла Грушевського, різко негативно поставившись до його повернення на батьківщину.

Син Могилянського Дмитро Тась та донька Ладя Могилянська, талановиті письменники, були розстріляні, а сам він помер в евакуації.

Могилянський виступав як новеліст, публіцист, літературний критик, літературознавець і перекладач. У 1910-х роках опублікував низку оповідань. В рукописах залишилися спогади й романи, один з яких – «Честь» нещодавно видано в окремій збірці.

Оповідання публікуються за збіркою «Оповідання» (1916).

Кондуктор чомусь не запалював свічок, і в тісному купе ставало темно: темрява, здавалось, виповзала з усіх кутків, навіть вливалась у вікно, через яке, лежачи на канапі, видно було стемніле небо, а з нього вже кліпали ласкаві зорі… Чи то від одноманітного залізного тарахтіння, чи, може, й від настільки ж одноманітних, хоча й приємних теплих мрій, – поважчали повіки дівочих очей і сон вже готувався прийняти дівчину в свої обійми. Але раптом неспокій опанував дівчину, вона нервово підвела голову, а коли зараз же знов опустила її на подушку, сон вже одлетів від очей.

З темного кутка супроти неї горіли блискучі очі, наче прикуті до її очей. Пильний погляд тих гарячих очей дівчина примітила ще удень, коли, балакаючи з випадковою сусідкою, оповідала їй про себе, що тільки оце скінчила останні іспити на жіночих курсах і тепер їде на південь до нареченого і що шлюб має одбутись зараз по її приїзді… Пам’ятала дівчина, що при тому якийсь чудний усміх злегка торкав пухкі, ніжні губи і ховавсь в м’якій русявій бороді. А очі ні на одну мить не втрачали своєї замисленої мрійної серйозності, і від гарячої пильності 'їх погляду дівчині ставало ніяково. Щоби збутись тієї ніяковості, в якій не було, одначе, нічого ображаючого, нічого навіть неприємного, дівчина навмисне не дивилась у бік незнайомця, – хоч і вабило щось стріватися з пильним поглядом тих гарячих мрійних очей – та намагалась забутись в балачці з сусідкою.

За півгодини сусідка вийшла з вагона на якійсь станції, і дівчина одна лишилась в купе з незнайомцем. Тепер, коли в темряві не можна було бачити лиця незнайомця, дівчина не могла того лиця собі добре уявити, але наче бачила чудний усміх, що злегка торкав пухкі, ніжні губи і ховався в м’якій русявій бороді. Не почуваючи тепер ніяковості – темрява робила більш сміливою, – вона не могла одвести очей від тих очей, що палали жагучим полум’ям і наскрізь пронизували її. Сон одлетів від якогось неспокою, що хвилями пробіг по всьому її тілу, але потім під гіпнотизуючим поглядом гарячих очей стих неспокій і солодка утома опанувала її всю. Даремне силкувалась дівчина, наче почувши якусь небезпеку, змагатись з властю того гіпнозу. Як потопаючий за соломину, вхопилась вона за згадку про нареченого, думала про шлюб, що швидко мав одбутись, уявляла собі лише нареченого…