Наталена Королева - Сон тіні

– А як ти міг би це зробити, сидячи в такій добрій і певній схованці?

– Але що ви робите? Що ви робите? – тільки й міг видобути з себе Діодор.

– Таж сказано: рятуємо тебе з біди, – відповів Татіан, що сидів перед люстром, як у себе вдома.

– А тепер, святий мужу, сиди спокійно й дивись на мене… та не так трагічно

– Ну, ну! – додав Пріск. – На це ж ти напевне не потребуватимеш нашої помочі?

Пророк угруз у фотель і, не моргаючи, дивився на Татіана, як він зручно одяг сиву перуку й примірював довгу кучеряву білу бороду, одночасно ласкаво говорячи до жерця:

– Ти-бо турбувався долею імператора та імперії, а про свою власну й забув запитати оракула. Хоч я, може, в цих справах тямлю менше за вашого білоногого придверника, а все ж таки я не найгірший пророк. І можу тобі напророчити про те, що ти забув запитати… наприклад, цілком безпомилково можу тобі напророкувати, коли й як ти можеш померти. Та ну, дивись-бо веселіше! Вважай: коли «можеш», а не коли вмреш. А от ти, мабуть, цього й не знав. Ну, тож чесно признайся, що пророкувати цезареві було б для тебе досить важко.

Поглядаючи на Діодора, Татіан вправно робив з себе його портрет.

– Звісно, шляхи зір на небі ми не дуже розрізняємо. Зате, повір мені, найдостойніший, кажу тобі це по-приятельському: ми ліпше за тебе знаємо шляхи, якими слід іти цезареві.

– Зморшку біля ока! Лівого! Трохи глибше, – підказав Антістос, що дивився через Татіанове плече в люстро. І долив Діодорові: – Але, найдостойніший, справді даремно хвилюєшся.

– Та він невдячний, – озвався Пріск. – Ми йому помагаємо, а він нам не хоче, – і торкнув жерця під лікоть.

– Центуріоне! Шануй пророка, – повторив знов Антістос.

– Таж шаную: я ж не безбожник, – відказав Пріск, розглядаючи шматок папірусу з накресленим планом святині.

– Ми, бач, мали думку з тобою поговорити наперед «начисто», – лагідно висвітлював Татіан. – Та кажуть, що ти якийсь мовчазний, нерозговірливий. А, зрештою, воно так буде ліпше. Принаймні ти не в спілці з нами. Маєш цілком чисте сумління. І перед богами, і перед цезарем. Тож не хили голови. А певно, що такою дрібничкою ти хвалитись не будеш.

– Це вже я ручусь за його мовчання, – присвідчив Пріск.

– Та й ми про все це враз забудемо, щойно звідсіль вийдемо.

– Але одного не слід забувати, святий пророче: наших облич. Щоб ми колись дечого не пригадали, – додав Антістос.

– Трошечки нижче праву брову… так!

Жерцеві очі палали, але повіки не кліпали. Помітно тремтіла в нього голова й конвульсійно ворушились руки. Тим часом Татіан закінчив трансформацію.

– Тепер, з твого дозволу, позичу в тебе білу одіж і сандалії. Зрозумій: хоч воно й неприємно вдягатись в чуже, та навіщо б ми все те носили, коли ти маєш ці речі в порядку. Одягніть святого пророка тим часом у мій плащ… бо мусить же бути між вами «легат», поки «пророк» говоритиме з цезарем.

– Та він чогось чудно виглядає, – промовив Пріск, переодягаючи Діодора.

– Чи ж можна так хвилюватись? Вибач, як молоденьке дівчатко, коли його обіймає вояк. Ти ж бачиш, що не в тому щастя, щоб знати будуччину, а в тому, щоб… її не знати.

– Дійсно! – додав Антістос. – Аж тяжко собі уявити, як ти бентежився б, коли б тебе попередили про це боги… бодай перед місяцем.

– Правда, – підтвердив Татіан. – Напевно, пророк наробив би помилок… і, мабуть, непоправних. Не навчаю тебе, лише подаю до відома мій досвід: будуччину треба робити, але зайво її знати чи говорити про неї наперед. А як там клепсидра?

– Вже доходить.

– Добре. Все вчасно. – Татіан став попліч пророка, що підвівся, але мовчав, як земля.

– Близнята, – озвався веселий Антістос, – чудово!

Татіан уклонився, благословляючи так само, як це зробив пророк при їхньому вступі.

– Будьте під охороною бога! – промовив Діодоровим голосом, як справжній і добрий актор.

– Геніально! – потер собі руки Пріск. – Коли б я не був побожний, вірив би, що й сам бог не впізнає, котрий правдивий.

– Так, я іду. Цезар мусить застати пророка заглибленого в побожне роздумування. А ви – пильнуйте уважно! – звернувся Татіан своїм природним голосом. Але враз додав, наслідуючи жерця: – І робіть, як визнаєте за найліпше. Та пам’ятайте, що слухняність – чеснота жерців, а дисципліна – вояків.

Діодор тихо застогнав.

Антістос віддав Татіанові ключ.

– Ти, центуріоне, підеш назустріч цезареві до брами, – наказав легат Антістосові.

– А ти лишишся тут, щоб достойний пророк не нудився в самітності. Бо ж самітність і нудьга підсувають, звичайно, нещасливі думки. Двері я замкну. Цезар обійде покій круговим хідником. Тож – не прислухайтесь!