Василь Масютин - Царівна Нефрета

– Отже ж ти знав про її смерть?

Сатмі помітив задоволений вигляд Суаамонового обличчя – такий суперечний із загальною жалобою. Він пригадав часті відвідини ворожбита в Іненія і в ньому прокинулось підозріння.

– Ти знав про все! Ти навіть сам цього хотів! Говори! Я вб’ю тебе! – кричав Сатмі, сіпаючи ворожбита.

Суаамон схвилювався, але знав свою силу:

– Я допоміг убити Нефрету.

Суаамон ледве теліпався під ногами Сатмія, що душив його і термосив ним. Він готов був розірвати його на кусні і розтрощити його череп. Одначе не зробив цього. Суаамон важко віддихав і хотів утікати. Сатмі загородив йому дорогу:

– Ти зробиш, Суаамоне, те, що я тобі скажу. Або тіло царівни буде непорушно свіже без бальзамування, або…

Суаамон, мовби хотів звільнитися з рук Сатмія, відповів:

– Ідемо.

Поява ворожбита в палаті наробила метушні: всі його боялись і ніхто не сподівався від нього нічого доброго.

Він оглянув Нефрету і наказав повести себе до тої кімнати, де настигла її смерть. Сатмі йшов за ним. У малій кімнаті було небагато предметів, але кожний із них віддихав індивідуальністю Нефрети. Сатмі знав від неї і від Тутмоса, що вона замовляла навіть найменшу дурничку за власними вказівками у мистців, які виконували все до найменших подробиць після нарад із нею. Нахил до мистецтва вона дістала у спадщині по своєму батькові – єретичному королеві, мистцеві і поетові Ехнатоні.

Суаамон оглянув нервово кімнати. Він нахилився, мовби шукав чогось, натирав рукою долівку і стискав пальці. Коли він устав – пробував щось сховати у фалдах одягу.

Сатмі, що стежив за ворожбитом, ухопив його за руку і видер з неї якусь річ. Це був талісман із зеленої маси – символ життя. У талісмані, надломанім з одного боку, було вирізане імення Нефрети.

Суаамон придивлявся спокійно, немов з тріюмфальною міною – ото незбитий доказ, що мій експеримент удався!

Сатмі повірив тепер у правду повір’я, що завдяки таємничим силам можна тіло зробити незалежним від розкладу смерти. Хто сумнівався у цьому, той не мав віри. А він вірив тепер твердо, що гарячою молитвою можна в божества виблагати, щоб воно оживило покійника. Він повірив, що тут треба буде тільки особливої жертви, і труп Нефрети наповниться життєдайною міццю – її личко вкриється рум’янцями, її уста промовлять, її ніс пічне віддихати.

Чи є така жертва, перед якою він міг би завагатися? Нехай тільки тіло опреться розкладовій силі і залишиться непорушне до хвилини, коли божество схоче ласкаво прийняти його жертву і вислухати його молитви…

Суаамон ішов у товаристві одного із храмових прислужників Сатмія, щоб принести все, що треба до великого акту. Він ніс скриньку з талісманами і книгу Тота. Тоді казав зі святині відійти всім з винятком Сатмія, запалив невідоме запашне куриво, одягнувся в шати, що нагадували духовні ризи, і вложив на голову тіяру.

В імлистому димі горіли похмуро лямпи. Відкрите тіло Нефрети блищало, як від місячного світла. Сатмі стояв у ногах покійниці і стежив за рухами ворожбита. Суаамон розпустив віск, і заки віск згустів, він заклеїв ним дірки в носі царівни. Те саме він зробив із вухами. Тільки очі прикрив символами життя з тоненьких золотих бляшок. Зверху перев’язав їх стяжкою, сильно її затягнувши. Третім талісманом закрив Нефретині уста і так само зав’язав їх стяжкою. При кістках зв’язав сильно ноги, коліна і рамена обвив куснями полотна, загорнувши в них клаптики записаних папірусів.

Після цього казав винести тіло до кімнати, де царівна вмерла. Тепер він сказав Сатмію віддати йому зламаний талісман. Сатмі послухав нерадо.

– Щоб те, що робимо, мало свою силу, мусить хтось заявити, що готов поділитися своїм життям із царівною. Дуже можливо, що хто згодиться на це – може негайно вмерти.

Сатмі побачив у голові думку, як блискавку, що він сам зголоситься.

– Тільки той, хто хоче взяти на себе жертву, може оживити неживу, – ще раз пояснив ворожбит, спустивши очі.

– Я готовий! – відповів Сатмі скоро.

– Напиши своє імення на другому боці талісману.

Ворожбит передав йому малий штилєт і ним вирізав Сатмі своє імення.

Суаамон прикрив талісман двома стисненими долонями, відтягнув хутко руки і підніс угору голову, щось бурмочучи. Потім потирав він одну долоню до другої і передав Сатмію цілий талісман без знаку, де був зламаний.

Це була звичайна штучка вуличних чародіїв, але коли йшло про те, щоб рятувати Нефрету, Сатмі міг погодитися на всякий обман. Суаамон казав дати одну нитку з Сатмієвого одягу. На білій нитці він завісив символ життя і перевісив його на шиї царівни.