Ліман Френк Баум - Дороті та Чарівник у Країні Оз

– Листелюдей, – поправив його Чаклун. – Якщо ти справді чарівник, міг би не помилятися в назвах.

– О, я точно чарівник, можеш не перейматися! Такий же чарівник, як ти – чаклун.

– Це ми ще подивимося, – відрізав той.

– Якщо ти зможеш довести, що вправніший за нього, – сказав Принц Озу, – я зроблю тебе в моїй країні Головним Чаклуном. А якщо ні…

– Що буде, якщо ні? – квапливо запитав Чарівник.

– Я перерву твоє життя й забороню тебе висаджувати, – відповів Принц.

– Прогноз малоприємний, – завважив Чарівник, заклопотано роздивляючись зореносну світлість. – Хоч… не біда. Будьте певні, я заткну за пояс цю стару колючку.

– Моє ім’я Гвіг, – повідомив Чаклун, звертаючи на суперника холодний безсердечний погляд. – Нумо, спробуй зрівнятися зі мною в могутності.

Він повів колючою рукою в повітрі, й почувся ніжний передзвін дзвіночків, що зливалися в чудову мелодію. З того місця, де стояла Дороті, в усьому величезному скляному залі не було видно, проте, жодного дзвіночка.

Листелюди вислухали музику без особливого інтересу. Цю штуку Гвіг проробляв щоразу на доказ своїх чаклунських талантів.

Тепер настала черга Чарівника. Він усміхнувся до присутніх і запитав:

– Чи не буде хто такий люб’язний позичити мені капелюха?

Відповіді не було з тієї простої причини, що листелюди не носили капелюхів, а Зеб втратив свій під час польоту.

– Гм! – сказав Чарівник. – Чи не буде тоді хтось такий добрий позичити мені носовичок?

Носової хустки також ні в кого не виявилося.

– Ну що ж, – знизав плечима Чарівник. – Тоді, якщо дозволите, я скористаюся власним капелюхом. Тепер, шановна публіко, стежте за мною уважно. Як бачите, в рукавах у мене нічого немає і в кишені теж нічого не заховано. Ну і капелюх, зрозуміло, порожній. – Він зняв з голови капелюха, повернув його догори дригом і енергійно потряс.

– Покажи-но мені, – зажадав Чаклун.

Він взяв капелюха, ретельно оглянув його й повернув Чарівникові.

– А зараз, – продовжував дідок, – я з нічого зроблю щось.

Він поставив капелюха на скляну підлогу, виконав над ним кілька ритмічних па, потім підняв, і – під капелюхом з’явилося маленьке біле порося, розміром не більше за мишу, яке почало бігати, стрибати і тонесенько верещати.

Публіка стежила за всім цим, затамувавши подих, бо ніхто з них ніколи не бачив свиней, ні великих, ні маленьких. Чарівник нагнувся, посадив крихітне створіння на долоню, вхопив його за голову великим і вказівним пальцями однієї руки, а за хвіст – пальцями другої й розділив навпіл, причому кожна половинка одразу перетворилася на порося, ціле й неушкоджене. Потім Чарівник пустив одного з них гратися на підлозі, а другого знову розділив навпіл. Це дивовижне заняття він продовжував доти, поки в нього під ногами не назбиралося цілих дев’ять крихітних поросят, які то верещали, то кумедно хрюкали.

– Тепер, – сказав Чарівник, – створивши з нічого щось, я маю намір знову повернути його в ніщо.

Із цими словами він зловив двох поросят і стиснув їх разом так, що вийшло одне порося. Потім піймав ще одне, притиснув його до першого, й воно зникло. Поступово всі дев’ять поросят зліпилися в одне. Чарівник накрив його капелюхом, зробив над ним таємничий жест, і, коли підняв, там нічого не було.

Дідок розкланявся перед натовпом, котрий мовчки спостерігав за цими маніпуляціями, а Принц промовив своїм незмінно байдужим голосом:

– Ти й справді великий чарівник, навіть могутніший за мого Чаклуна.

– Недовго йому бути великим чарівником, – пробурчав Гвіг.

– Чому це? – здивувався Оз.

– Тому що я зупиню твоє дихання, – була відповідь. – А ти, як я зрозумів, настільки безглуздо влаштований, що не зможеш жити, не дихаючи.

Оз не на жарт стривожився.

– Скільки часу тобі на це знадобиться? – запитав він.

– Близько п’яти хвилин. Отже, я починаю. Дивись на мене уважно.

Він почав виробляти дивні рухи тіла перед носом Чарівника, але маленький чоловічок і не подумав на нього дивитися. Замість цього він розкрив свою шкіряну валізку, дістав з неї кілька гострих ножів і з’єднав їх один з одним, так що вийшла довга шабля. Залишилося прилаштувати держака, однак Оз відчув, що чари Чаклуна почали діяти й дихати йому стає дедалі важче.

Тоді Чарівник кинувся вперед зі своєю шаблюкою, розмахнувся, крутнув її разів зо два над головою і завдав потужного удару, яким розсік Чаклуна навпіл.