Айзек Азімов - Межа Фундації

– Ви впевнені, що ми його втратимо?

– Цілковито, – із сумом відповіла Бранно. – Однаково так буде краще. Нам не потрібні юні романтики, які готові сліпо кинутися в бій і вмить розтрощити те, що ми створювали, мабуть, не один рік. Крім того, він служитиме меті. Він точно приверне увагу Другої Фундації – знов-таки, якщо вони існують і справді цікавляться нами. А поки їхню увагу прикуто до нього, вони, можливо, не зважатимуть на нас. Можливо, нам пощастить більше й ми не просто залишимося непоміченими: сподіваймося, що вони, можливо, викриють себе, занепокоївшись через Тревіза, і дадуть нам змогу й час подбати про контрзаходи.

– Отже, Тревіз притягує блискавку.

Губи Бранно скривилися.

– О, це та метафора, яку я шукала. Він наш громозвід, який поглине удар і захистить нас від шкоди.

– А цей Пелорат, який теж опиниться в блискавки на шляху?

– Він теж може постраждати. Цьому не зарадиш.

Коделл кивнув.

– Що ж, ви знаєте, як казав Сальвор Гардін: «Ніколи не дозволяйте вашій моралі заважати вам чинити правильно!»

– Зараз у мене немає моралі, – пробурмотіла Бранно. – Відчуваю лише як кістки ниють. І все ж я могла б назвати низку людей, яких погодилась би втратити радше, ніж Ґолана Тревіза. Він вродливий молодий чоловік. І, звичайно, він це розуміє. – Ритм її слів почав плутатися, вона заплющила очі й задрімала.

Янов Пелорат був сивий, і в стані спокою його обличчя здавалося доволі порожнім. Він рідко бував у якомусь іншому стані. Він мав середні зріст і вагу й зазвичай рухався та говорив без поспіху. Він здавався значно старшим за свої п’ятдесят два.

Він ніколи не залишав Термінуса, що було неабияк незвично, а надто для людини його фаху. Він і сам не міг сказати напевно, чи був цей малорухливий спосіб життя пов’язаний з його одержимістю історією, чи розвинувся всупереч їй.

Ця одержимість звалилася на нього зовсім зненацька: якось, у п’ятнадцять років, коли він хворів, йому дали почитати книжку зі старими легендами. У ній він знайшов цей лейтмотив – світ, що був самотній та ізольований, світ, що навіть не усвідомлював своєї ізоляції, оскільки ніколи не знав нічого іншого.

Його хвороба щезла мало не вмить. За два дні він прочитав цю книжку тричі й устав з ліжка. Наступного дня він уже сидів за своїм комп’ютерним терміналом, перевіряючи, чи є в бібліотеці Університету Термінуса записи про схожі легенди.

Відтоді саме такі легенди його й захоплювали. Бібліотеку Університету Термінуса в цьому контексті аж ніяк не можна було назвати чудовим джерелом, але, подорослішавши, він відкрив для себе радість міжбібліотечних обмінів. До його послуг були роздруки, передані гіперпроменями аж з Іфнії.

Він став професором стародавньої історії і тепер починав свою першу річну відпустку для наукової праці за тридцять сім років, у яку пішов з думкою здійснити подорож у космосі (свою першу) до самого Трентора.

Пелорат добре розумів, що народитися на Термінусі й ніколи не бути в космосі – це найбільша дивовижа. Він ніколи не планував стати відомим у такий спосіб. Просто траплялося так, що коли він збирався в космос, якась нова книжка, нове дослідження, новий аналіз поставали в нього на шляху. Він відкладав заплановану подорож, витискав з нової справи все, що міг, і додавав, якщо можливо, ще один факт, гіпотезу чи уявлення до тої гори, яку вже назбирав. Зрештою, єдине, за чим він шкодував – за тим, що так і не відвідав Трентор.

Трентор був столицею Першої Галактичної Імперії. Він був резиденцією імператорів упродовж дванадцяти тисяч років, а до того – столицею одного з найважливіших доімперських королівств, яке потроху захопило чи якось по-іншому поглинуло інші королівства, щоб зрости в Імперію.

Трентор був містом, яке огортало всю планету, містом з металевою оболонкою. Пелорат прочитав про це в працях Ґаала Дорніка, який уперше відвідав його за часів самого Гарі Селдона. Цієї книжки Дорніка вже давно не продавали, і примірник, що його придбав Пелорат, вартував половини річної зарплати історика. Саме лише припущення, що він міг би розпрощатися з ним, нажахало б науковця.

Звичайно, у тому, що стосувалося Трентора, Пелората найбільше цікавила Галактична бібліотека, яку за імперських часів (тоді Імперська бібліотека) вважали найбільшою в Галактиці. Трентор був столицею найбільшої та найвелелюднішої імперії, що її коли-небудь бачило людство. Це було місто-планета з населенням далеко за сорок мільярдів, а його Бібліотека стала зібранням усіх творчих (і не надто творчих) праць людства, повним зведенням його знань. І все це було комп’ютеризовано в такий складний спосіб, що працювати із цими комп’ютерами могли тільки фахівці.