Ольга Кобилянська - Людина (збірник)

І не дивувались вони, що так довго не бачились. Любувались собою і сперечались, а між тим шуміло море прастару звісну пісню, пісню про любов. А сонце горіло на заході червоним сяєвом…

Щось у місяць опісля, тихого ясного вечора, ішов далекою просторою толокою молодий пастух за малою чередою і виспівував якусь тужливу, сумну думку. Далеко лунав його молодий голос і тремтів у воздусі. Зблизившися до помешкання Ляуфлерів, співак замовк. На дорозі перед зільником, що розложився якраз перед фронтовою стіною помешкання, на подвір’ї стояла зібрана велика юрба сільських людей. Стара Катря ходить між ними з поважним лицем та пляшкою горілки і частує ґаздів та ґаздинь. Кожним разом, коли подає кому наповнену чарку, додає з повагою: «За здоров’я молодих!»

Заїзна брама стояла широко отворена, і віз за возом заїжджав на подвір’я. Се весільні гості. На весілля Олени запрошено усіх знакомих з околиці. Фельс наставав на те, щоби весілля відбулось гучно, а вона не противилась тому ані одним словечком. І от появились усі запрошені. Гратулюють удруге сяючим з утіхи родичам. Займають урочисто вказані місця у святочно прибраних кімнатах. З головою, гордо піднесеною, проходжується нині радникова поміж своїми гістьми. Чудно: її обгорнуло щось, неначеб дух колишніх добрих часів… Давня зарозумілість, що мовби давно завмерла, віджила тепер наново в тій прибитій жінці. Вона подала ласкаво надлісничим руку, а учителів привітала лише гордим поклоном. Здавалось, немовби вона і не проживала з ними ніколи у ближчих товариських відносинах. Вони ніби вперше, і то з ласки, знайшлися в її домі… Правда, се віддавалася її донька… Її доньку вибрав найгарніший мужчина з цілої околиці за жінку… А он там, під дзеркалом, на убранім квітами столі, лежали дарунки, котрі подіставала молода від різних давніх і нових знакомих. Однак не їх вид наповняв серце пані радникової гордістю, материнським задоволенням… Ні, її погляд спинявся лише на однім місці стола, а то на середині… Там пишалась прекрасна китиця рож, а біля неї лежала велика касетка [48] Касетка – скринька.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Всюди панує брехня, як ще ніколи дотепер. А правда відважується виповзати зі свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки… (Нім.)

Ц.-к. – цісарсько-королівський.

Завід – професія, фах.

Між іншим (франц.).

В паноптикумі (лат.).

Взяти «пік» – завзяття, присікатися.

Варіяцтва – божевілля.

Ферії – канікули.

Літанія – молитва у католиків.

Офіцини – задня частина будинку.

Блискучу партію (франц.).

Досконало (франц.).

Урядник – урядовець, чиновник.

Лярі-фарі – пуста балаканина.

Доктор прав (лат.).

Консеквенція – послідовність.

Поділений біль – це половина болю (нім.).

Найбільший виграш (нім.).

Родичі – батьки.

Дідичність блудів – спадковість помилок.

«Ніхто із смертних не був цілком щасливий» (нім. – Ф. Шіллер).

Побачення (франц.).

За всяку ціну (франц.).

В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити; ніколи не схиляти своєї голови, коли проти цього протестує моя совість; жити так, як сам життя я розумію, і йти лише тим шляхом, що я його собі обрав, яким би він трудним не був, не даючи нікому ніяким підлещуванням, ніякими погрозами звести себе із цього шляху… (Фр. Шпільгаген. «Завжди вперед»).

Вегетування – рослинне існування.

Минулими часами (італ.).