Валер’ян Підмогильний - Остап Шаптала. Повісті

Здесь есть возможность читать онлайн «Валер’ян Підмогильний - Остап Шаптала. Повісті» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: literature_20, foreign_prose, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Остап Шаптала. Повісті: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Остап Шаптала. Повісті»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В інтелектуально-психологічній прозі Валер’яна Підмогильного (1901–1937) самотність та відчуженість головних персонажів породжені несвободою людини в абсурдному світі. Остап Шаптала, герой однойменної повісті, після смерті рідної сестри відчуває перед нею провину та потрапляє в «межову ситуацію». Письменник застерігає від ілюзій та пошуку об’єктів поклоніння, якими можуть бути не лише люди, а й ідеї, речі та образи. Герой «Повісті без назви» розшукує у місті чарівну незнайомку, щоб заново осягнути цінність людського існування. Цей твір містить роздуми про мету мистецтва, а отже, частково розкриває естетичні погляди В. Підмогильного.

Остап Шаптала. Повісті — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Остап Шаптала. Повісті», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Почуття самотности, як кішечка, прийшло до нього, почало ластитись та зогрівати тіло. Так вільно було розкинути руки по землі і, накривши обличчя капелюхом, дихати глибоко й повільно та зосередити всі думки на диханні, щоб нічого більше не помічати. Тоді дихання робилось шумливим, як подихи хуртовини, а потім тихшало й помалу зовсім ущухало. Почувалось лише уривкове стукотіння серця, а згодом той стукіт ставав мов далекий відгомін падання крапель і вкінець зникав. Як мертве лежало тіло і також завмерла свідомість.

Вночі Шаптала не спав; тільки ранком трохи забувся. Цілу ніч він пролежав з розплющеними очима, без сну й спокою. Він безутомно посилав до сестри зграї думок, а вони щораз напотикалися на її смерть і падали, як травинки, підтяті косою.

І врешті Олюся зробилася образом далеким і високим, до якого неможна було підвести обличчя. Вона зробилась прозорою, як гаївка, та оселилася у примарній країні тихих сутінків. І не можна було більш уявляти або мислити про неї, – лише відчувати, як мрію. Такою вона стала ціною власної смерти.

Тоді й сама смерть позбулася суворости й безглуздя, а зробилася бажаною й необхідною. І не холодом домовини пашіло від неї, а спокійними пахощами розквітлих степів. Олюся ніби все життя йшла до смерти з широкими обіймами, і та прийняла її, як сподівану гостю.

Тоді вгамувалися в Остаповій голові думки, і розпач облишив вовтузитись у грудях. Шаптала задрімав. Але то було лише над ранок, а ціла ніч напруження геть опустошила йому душу. Тому Шаптала спочивав на траві, і кожний нерв його спав.

Коли сонце підбилося на полудень, Шаптала почав опритомнюватись. Спершу він почув, як кров шугає по закутках тіла та кружляє в голові; потім здалеку, ніби наближуючись, задзвонило серце та враз все тіло наллялося снагою і затріпотіло.

Він сів на траві, зітхнув на повні груди і довго затримав у собі цей, мовби перший, подих. Потім він підвівся, вийшов з саду й почвалав на свою кватирю до бабусі Одарки.

Бабуся не бачила його з того часу, як він виїхав був на село, а тому зраділа невимовно.

– Соколе мій, – крикнула вона: – ти ще живий! А я вже гадала: чи, може, його бандіти підстрелили, чи може на війну забрали дорогою… Я аж плакала вечорами… Господи, думаю, Боже ти мій, скільки років прожив у мене, і ось тобі загинув без вісти… Дай же я тебе, голубе, поцілую.

Бабуся утерла набіглі сльози й нахилила до себе Шапталу, бо той був втричі вищий за неї.

– Їстоньки, га?

Бабуся подалася до кухні й загуркотіла там посудом. Шаптала скинув тужурку та надів на себе широку мережану сорочку, що склалася великими бганками на його дебелім тілі.

– Я цілий лантух харчів привіз, – сказав він бабусі.

– От і добре, от і гаразд, – гомоніла бабуся: – хіба тепер заробиш? Ой, сину, лихо прийшло, лихо… У Насті Захаркової, – знаєш у Крикунів живе, – усе забрали, усе як є дощенту. І я, сину, ховала все… та й твоє збіжжячко у чулані трісками закидала… От, думаю, наскочуть.

Бабуся Одарка почала свої довгі розповідання про реквізиції й дорожнечу, що лились з неї, як вода з жлукта. Потім вона почала висловлювати свої негативні погляди на комуністичну революцію, зміцняючи їх віщування старих людей, своїми власними спогадами та словами, які, їй здавалось, сказав колись бог. Шаптала слухав ці розміркування щодня і незабаром призвичаївся не чути їх.

Тепер хоч є з ким побалакати, – раділа бабуся: – а то ж я сама з котиком. Що ж, котик? Він не розуміє нічого, знає собі мугикати… Котику, піди поздоровкайся з дядьком Остапом.

Але рудий кіт, на ім’я Ковелько, війнув хвостом і втік під ліжко.

– Ач який, – умлівала бабуся: – лишень не заговорить.

– Спасибі, – сказав Шаптала, скінчивши страву.

Але він не встав з-за столу. Він не мислив навіть. Тепер він чекав лише звістки про Олюсіну смерть. Коли так мусіло бути, то хай це скоїться швидше. Хай швидше запанує вона в його душі, як світлий образ, що в ім’я його треба буде скермувати своє життя.

Ввечері надійшли Вербун з Галаєм.

– Ми до тебе в гості, – сказав Галай: – Левко шахувати, а я тому, що мені однаково, де бути.

Їхнє завітання подало бабусі Одарці ідею відсвяткувати приїзд Шаптали. І вона заявила, що наготує їм чаю й вечерю. Вербун спершу поставився до цього неприхильно, бо він прийшов шахувати, а не вечеряти. А в тім, махнув рукою і скинув своє сіре пальто, яке носив влітку і взимку, та потертого кашкета, що теж без зміни стирчав йому на розкуйовданому волоссі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Остап Шаптала. Повісті»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Остап Шаптала. Повісті» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Остап Шаптала. Повісті»

Обсуждение, отзывы о книге «Остап Шаптала. Повісті» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x