Айзек Азімов - Фундація та Земля

– Як іще вони її називають?

– По-різному. Іноді – Єдиною, а іноді – Найстарішою. Або часом – Місячним світом, і деякі надійні джерела кажуть, що це посилання на її величезний супутник. Щоправда, інші джерела стверджують, що справжня назва – Втрачений світ, а слово «місячний» – це метафора, яка означає «знівечений», «втрачений» чи «покинутий».

– Янове, зупиніться, – лагідно мовив Тревіз. – Ви можете вічно говорити про ваші надійні джерела та їхніх опонентів. Кажете, що ці легенди є скрізь?

– О так, мій любий друже. Майже. Вам варто лише продивитися їх, щоб отримати уявлення про людську звичку починати з якогось зернятка правди й нашаровувати на нього раз за разом відверту брехню – просто як устриці з Рампори, що роблять перлини з піщинки. Якось я натрапив саме на цю метафору, коли…

– Янове! Зупиніться знову! Скажіть, щось у легендах Компореллона відрізняє їх від інших?

– Ох! – Якусь мить Пелорат безтямно витріщався на Тревіза. – Відрізняє? Що ж, вони стверджують, що Земля від них відносно недалеко, і це незвично. Більшість світів, які говорять про Землю, як би вони її не називали, зазвичай не певні щодо її розташування; вона страх як далеко або ж у якійсь небувалії.

– Так, як-от дехто на Сейшеллі казав нам, що Гея розташована в гіперпросторі.

Блісс засміялася. Тревіз кинув на неї швидкий погляд:

– Це правда. Так нам сказали.

– Не сумніваюся, – сказала вона. – Це просто дивно. Звісно, нам вигідно, щоб вони в це вірили. Зараз ми просто хочемо, щоб нам дали спокій, а де можна бути в більшій безпеці та під надійнішим захистом, ніж у гіперпросторі? Якщо люди вірять, що ми там, то хай так і буде, навіть якщо це неправда.

– Так, – сухо мовив Тревіз, – водночас щось змушує людей вірити, що Землі не існує, чи що вона далеко, чи що вона вкрита радіацією.

– Крім компореллонців, – додав Пелорат, – які вірять, що вона відносно близько до них.

– Але все одно вважають її радіоактивною. Так чи інак, усі народи з легендами про Землю переконані, що вона недосяжна.

– Десь так, – погодився Пелорат.

– Багато хто на Сейшеллі вірив, що Гея недалеко, – вів далі Тревіз, – дехто навіть правильно визначив її зірку, проте всі вважали, що досягнути її неможливо. Деякі компореллонці могли бути певні, що Земля радіоактивна й мертва, але все одно визначити її зірку. Тоді ми дістанемось цієї планети, якою б недосяжною вони її не вважали. Саме так ми вчинили з Геєю.

– Гея хотіла прийняти вас, Тревізе, – зауважила Блісс. – Ви були безпорадні, коли ми вас захопили, але ми не бажали вам шкоди. Що як Земля теж могутня, але не доброзичлива? Що тоді?

– У будь-якому разі я мушу спробувати – і пристати на наслідки. Утім це моє завдання. Щойно я визначу розташування Землі та попрямую до неї, ви зможете полетіти геть. Я висаджу вас у найближчому світі Фундації чи відвезу назад на Гею, якщо наполягатимете, а тоді вирушу на Землю сам.

– Любий друже, – з помітною тривогою мовив Пелорат, – не кажіть такого. Я б і не подумав вас кидати.

– А я – кидати Пела, – вторувала Блісс, потягнувшись і торкнувшись щоки Пелората.

– Що ж, гаразд. Уже скоро ми будемо готові стрибнути на Компореллон, а після цього, сподіваймося, і до Землі.

Увійшовши до їхньої кімнати, Блісс запитала:

– Тревіз казав тобі, що ми от-от стрибнемо крізь гіперпростір?

Пелорат, який зігнувся над оглядовим диском, підвів погляд.

– Власне, він щойно зазирав і сказав мені: «За пів години».

– Пеле, мені ця думка не до вподоби. Я ніколи не любила стрибки. Від цього дивне відчуття, наче вивертає зсередини.

Пелорат здавався трохи здивованим.

– Не знав, що ти космічна мандрівниця, люба Блісс.

– Не зовсім так, і не тільки тому, що я – складник глобального організму. Сама Гея зазвичай не подорожує регулярно. За самою моєю/нашою/Геїною природою я/ми/Гея не досліджуємо, не торгуємо та не літаємо для розваги. Та все ж необхідно мати когось на пунктах підльоту…

– Як коли нам пощастило зустріти тебе.

– Так, Пеле. – Блісс ніжно йому всміхнулася. – Подеколи необхідно відвідати з різних причин – зазвичай інкогніто – Сейшелл та інші зоряні регіони. Але інкогніто чи ні, це завжди означає стрибок, і, звісно, коли будь-яка частина Геї стрибає, це відчуває вся Гея.

– Це недобре.

– Могло бути й гірше. Значна частина Геї стрибок не переживає, тож ефект суттєво пом’якшено. Утім я, здається, відчуваю його набагато гостріше за решту Геї. Як я намагаюся пояснити Тревізові, хоча все на Геї є Геєю, окремі складники не однакові. У нас є відмінності, і мені з якихось причин властива особлива чутливість до стрибка.