Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

– Що ти думаєш? – запитала вона, вимовляючи слова трохи невпевнено, що надавало їм особливої грації.

– Нічого, – відповів Андреа, беручи її за руку, яка була ще без рукавички, й дивлячись на її персні.

– Хто знає! – зітхнула вона, вклавши особливий смисл у ці слова, котрі чужоземні жінки запам’ятовують дуже швидко, переконані, що в них ховається весь смуток італійського кохання. – Хто знає!

Потім додала вже по-англійськи майже благальним голосом:

– Кохай мене цього вечора, Андреа!

Андреа поцілував її у вухо, притягнув до себе й наговорив безліч милих дурниць, змінивши свій настрій. На Корсо було людно, вітрини блищали, продавці газет волали на повен голос, екіпажі публічні й дворянські зіштовхувалися з їхньою каретою, від площі Колонна до площі Венеції клекотіла звична вечірня метушня в Римі.

Коли вони увійшли в «Доні», був початок дев’ятої. Інші співтрапезники були вже там. Андреа Спереллі привітав компанію й, тримаючи за руку Клару ґрін, сказав латиною:

– Перед вами міс Клара ґрін, раба Божа, Сивіла-пальмоносиця, непорочна дівчина.

– Молися за нас, – відповіли хором, теж латиною, Музелларо, Барбарізі й Ґриміті.

Жінки засміялися, нічого не зрозумівши. Клара усміхнулася, і з-під її плаща з’явилася проста коротка біла сукня з декольте на грудях і на спині, зі стрічкою кольору морської хвилі на лівому плечі, з двома смарагдами у вухах, поставши перед потрійним оглядом Джулії Арічі, Малявки Сильви та Марії Фортуни.

Музелларо і Ґриміті її знали. Барбарізі їй відрекомендували. Андреа сказав:

– Мерседес Сильва, на прізвисько Малявка, непорочна, але гарна.

– Марія Фортуна – прегарний талісман і жінка, що виконує роль публічної Фортуни… Фортуни для Рима, який має щастя володіти нею.

А тоді обернувся до Барбарізі:

– Зробіть нам честь і відрекомендуйте свою даму, яка, якщо я не помиляюся, є божественною Джулією Фарнезе.

– Ні, я Джулія Арічі, – урвала його Джулія.

– Прошу вибачення, але щоб повірити вам, я повинен зібрати всю свою довіру й проконсультуватися з Пінтуріккйо в залі номер п’ять.

Він говорив усі ці дурниці не всміхаючись, знаходячи розвагу в тому, щоб наповнити розгубленістю й роздратуванням миле невігластво цих гарних очей. Коли він опинявся в товаристві жінок легкої поведінки, то тримався своєї особливої манери й свого особливого стилю. Щоб не нудитися, він починав вигадувати гротескні фрази, сипати страхітливими парадоксами, кидати жахливі непристойності, приховані під двозначними словами, витончені, але незрозумілі жарти, компліменти чужоземними мовами, які він перетворював на жаргон, що лунав, наче olla podrida [199]Рабле, приправлена гострими спеціями та соковитими соусами. Ніхто краще за нього не міг розповісти непристойну новину, скандальний анекдот у стилі Казанови. Ніхто, розповідаючи про любострасні вчинки, не вмів краще за нього знайти сороміцьке, але точне й наділене змістом слово, справжнє слово із плоті й кісток, фразу, наповнену суттю, яка живе, дихає й пульсує, наче та річ, у якої вона запозичила форму, приносячи гідному слухачеві подвійну насолоду, насолоду не тільки для його інтелекту, а й для його почуттів, радість, почасти схожу на ту, яку приносять певні картини великих майстрів-колористів, замішані на пурпурі й білилах, наче омиті прозорим і рідким бурштином, насичені гарячим золотом, теплим і незгасно яскравим, як безсмертна кров.

– Хто такий Пінтуріккйо? – запитала Джулія Арічі в Барбарізі.

– Пінтуріккйо? – вигукнув Андреа. – Примітивний розмальовувач кімнат, який колись мав фантазію розмалювати двері в апартаментах папи. Не думайте про нього. Він помер.

– Себто як?…

– О, в жахливий спосіб! Його дружина була коханкою солдата з Перуджі, який стояв зі своїм гарнізоном у Сієні. Розпитайте про це в Людовіко. Він усе знає. Але ніколи вам про це не розповідав, боячись засмутити вас. Малявко, я застерігаю тебе, що за столом князь ді Галлес закурює лише між другою і третьою стравами – не раніше. Ти починаєш трохи зарано.

Сильва поглинала устриці, тоді запалила сигарету, випускаючи дим крізь ніздрі. Вона скидалася на школяра, на маленького шкодливого гермафродита: бліда, худа, з очима, пожвавленими від лихоманки й куріння, з надто червоними губами, з коротким пухнастим і досить густим волоссям, що вкривало голову, наче перука з каракулю. У її лівому оці стримів круглий монокль. Вона носила високий накрохмалений комірець, білу краватку, розстебнуту камізельку, чорний піджак чоловічого крою з гарденією в петлиці, наслідуючи манери денді, розмовляла хрипким голосом. І приваблювала та спокушала чоловіків цією печаттю пороку, розбещеності й страховинності, які знаходили вияв у її вигляді, в поведінці, в її словах. Сіль і перець.