Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

День згасав. Але повітря досі було насичене світлом, утримуючи в собі його, як губка втримує воду. Крізь вікно було видно на обрії помаранчеву смугу, на якій кипариси Монте Маріо чітко виділялися, наче зубці великих грабель із чорного дерева. Час від часу чулися крики ворон, що пролітали групами, об’єднуючись над дахами вілли Медічі, щоб потім спуститися до вілли Борґезе, в маленьку долину сну.

– Що ти робиш сьогодні ввечері? – запитав Барбарізі в Андреа.

– Правду кажучи, не знаю.

– Тоді ходімо з нами. О восьмій годині ми обідаємо в Доне, в Національному театрі. Ми там відкриваємо новий ресторан, а також окремі кабінети в ньому, де нам принаймні не доведеться після устриць відкривати Юдіф і Купальницю, як у римській кав’ярні. Академічний перець зі штучними устрицями…

– Ходімо з нами, друже, – став умовляти його Джуліо Музелларо.

– Іще троє, – додав дюк, – з нами Джулія Арічі, Сильва та Марія Фортуна. О, чудова думка! Приходь із Кларою ґрін.

– А й справді, чудова думка! – погодився Людовіко.

– А де я знайду її, Клару ґрін?

– У готелі «Європа», тут-таки, на площі Іспанії. Твоя візитівка приведе її в захват. Будь певен, вона скасує будь-яку домовленість.

Андреа також сподобалася ця пропозиція.

– Буде краще, – сказав він, – якщо я зроблю їй візит. Можливо, вона вдома. Тобі так не здається, Руджеро?

– Одягайся й ходімо негайно.

Вони вийшли. Клара ґрін нещодавно повернулася до готелю. Вона прийняла Андреа з дитячою радістю. Вона, звичайно, воліла б пообідати з ним наодинці, але прийняла запрошення не вагаючись, написала записку, щоб скасувати свою попередню домовленість, послала подрузі ключ від ложі. Вона здавалася щасливою. Розповіла йому кілька своїх сентиментальних історій, поставила кілька запитань; заприсяглася, що ніколи не могла його забути. Говорила, тримаючи його руки у своїх.

– Я кохаю тебе більше, аніж можна висловити будь-якими словами, Андреа…

Вона була ще дуже юна. Зі своїм чистим і прямим профілем, увінчаним білявим волоссям, з низькою зачіскою, розділеною на чолі, вона здавалася грецькою красунею. Її зовнішність виражала щось естетичне, яке їй залишило кохання поета й художника Адольфуса Джекілла, що в поезії наслідував Джона Кітса, а в живопису – Голмана Ганта, створюючи темні сонети й малюючи сюжети, запозичені з «Нового життя». Вона позувала для «Сивіли з пальмами» і для «Мадонни з лілеями». Одного разу вона позувала також для Андреа, він малював її голову, щоб використати її в офорті Ізабетти в новелі Боккаччо. Отже, вона була посвячена в мистецтво. Але у глибині душі ніщо духовне її не цікавило, і, зрештою, її екзальтована сентиментальність мала дещо нудотний присмак – як часто буває з англійськими жінками, що надто прагнуть насолод, і це становить дивний контраст із розбещеністю їхньої хоті.

– Хто подумав би, що ми знову будемо разом, Андреа!

Через годину Андреа її покинув і повернувся до палацу Дзуккарі по сходах, які вели від площі Міньянеллі до Трініта-деї-Монті. Гуркіт міста долинав до сходів у лагідному повітрі жовтневого вечора. Зірки миготіли у вологому й чистому небі. З-за будинку Кастельдельфіно крізь невеличкі ґрати рослини, окутані таємничим світлом, відкидали розмиті тіні, без жодного шереху, наче морські водорості, які ворушаться на дні акваріума. З вікна одного з будинків, завішеного червоними освітленими шторами, долинали звуки фортепіано. На дзвіниці бамкали дзвони. Несподівано він відчув, як на серці йому стало тяжко. Він раптом згадав про донну Марію, і його заповнило туманне відчуття жалю і майже каяття. «Що вона тепер робить? Думає? Страждає?» Зі спогадом про сієнку в його пам’яті виник і спогад про старе тосканське місто: баня собору білого й чорного кольорів, Лоджія, Джерело. Глибокий смуток опанував його. Йому здалося, ніби якась річ покинула його серце; і він не знав, щó то була за річ, але тяжко переживав, ніби втрата була непоправною.

Він знову подумав про той намір, який виник у нього вранці. «Провести вечір на самоті, в домі, куди вона, можливо, одного дня прийде; вечір сумний, але солодкий; вечір роздумів і зосередженості!» Правду кажучи, він не бачив для себе кращої пропозиції. А тепер йому доведеться обідати з друзями й жінками; і не випадає сумніватися, що ніч він проведе з Кларою ґрін.

Каяття було майже нестерпним і принесло йому такі страждання, що він перевдягся з незвичною швидкістю, стрибнув в екіпаж і наказав відвезти себе до готелю раніше від призначеного часу. Клара була вже готова. Він запропонував їй прогулятися в кареті вулицями Рима протягом того часу, який залишався до восьмої. Вони проїхали по вулиці Бабуїна, навколо обеліска на площі Пополо, потім угору по проспекту Корсо, а тоді звернули праворуч на вулицю Фонтанелла ді Борґезе; повернулися по Монтесіторіо на Корсо, проїхали до площі Венеції, а звідти рушили до Національного театру. Клара базікала не вмовкаючи й час від часу нахилялася до молодика, щоб цмокнути його в куточок рота, прикриваючи свій потайний жест віялом із білих пер, від якого линули витончені пахощі троянд. Але Андреа, схоже, не слухав її, а на таємний поцілунок лише ледь усміхнувся.