Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Якою була справжня причина від’їзду Елени в березні 1885 року? Багато чуток ходило і тоді, коли вона одружилася з Гамфрі Гітсфілдом. Істина була одна. Він довідався про неї від Джуліо Музелларо, випадково, коли якогось вечора вони базікали ні про що, виходячи з театру, і він не засумнівався, що так воно й було. Донна Елена Муті поїхала у фінансових справах, щоб «провернути оборудку», яка мала врятувати її від великих труднощів із грішми, спричинених її марнотратством. Одруження з лордом Гітсфілдом урятувало її від розорення. Цей Гітсфілд, маркіз ді Маунт Еджкамб і граф ді Бредфорд, володів значним багатством і мав зв’язки з найвищою британською аристократією. Донна Елена вміла облагоджувати свої справи з великою винахідливістю; вона вміла уникати небезпек із надзвичайною спритністю. Безперечно, що три роки її вдівства не були цнотливим підготовчим інтермеццо до другого шлюбу. Вона не була ані цнотливою, ані надто обережною. Але, безперечно, донна Елена була видатною жінкою…

– Атож, мій друже, вона видатна жінка! – повторив Джуліо Музелларо. – А втім, ти це добре знаєш.

Андреа промовчав.

– Але я не раджу тобі поновлювати інтимні стосунки з нею, – додав товариш, відкинувши сигарету, яка між однією й другою балачкою вже погасла. – Відновлювати згасле кохання – це те саме, що припалювати згаслу сигарету. Тютюн псується, кохання теж. Ходімо вип’ємо по філіжанці чаю в Мочетто. Вона сказала мені, що її можна буде відвідати після театру. Ніколи не буде пізно.

Вони були біля палаццо Борґезе.

– Іди сам, – сказав Андреа, – а я повернуся додому спати. Сьогоднішнє полювання надто мене стомило. Привітай від мене донну Джулію. Гадаю, вона мене зрозуміє.

Музелларо пішов. Андреа спустився вниз до фонтанчика Борґезе й вулицею Кондотті вийшов на площу Трінітá-деї-Монті. Була холодна й тиха січнева ніч, одна з тих зимових ночей, які перетворюють Рим на місто зі срібла, замкнене у сфері з діамантів. Повний місяць посеред неба променився потрійною чистотою світла, криги й мовчання.

Він ішов під місяцем, наче сновида, нічого не усвідомлюючи, крім свого болю. Останнього удару було завдано; ідол упав із п’єдесталу; на великому руйновищі не залишилося більше нічого; усе завжди кінчалося саме так.

Отже, насправді вона ніколи його не кохала. Не вагаючись, відмовилася від кохання, щоб навести лад у своїх фінансах. Не вагаючись, знайшла собі вигідний шлюб. І тепер перед ним удавала мученицю, загорталася у вуаль неприступної дружини! Гіркий сміх вихопився з дна його душі; а потім глухий гнів піднявся в ньому проти тієї жінки й засліпив його. Спогади про пристрасть тепер нічого не важили. Усі тогочасні події здалися йому суцільним обманом, великим і жорстоким, суцільною брехнею; і цей чоловік, який мав звичай жити обманом і брехнею, цей чоловік, який стільки разів обманював і брехав, на думку, що хтось його обманює, образився, обурився, відчув огиду, наче перед непрощенною провиною, перед жахливим учинком, який годі подарувати й годі зрозуміти. Він і справді не міг зрозуміти, як Елена могла вчинити такий злочин; і не розуміючи його, не бачив йому ніякого виправдання, не думав, що та або та таємна причина примусила її раптово втекти. Він бачив у цьому лише брутальний учинок, ницість, вульгарність; передусім вульгарність – грубу, відкриту, огидну, не пом’якшену жодною несподіванкою. Загалом, усе мало такий вигляд: пристрасть, яка здавалася щирою, високою й незгасною, урвалася через справу, пов’язану з грішми, з міркуваннями матеріальної вигоди, з фінансовими проблемами.

«Невдячний, невдячний! Що ти знаєш про те, що сталося, щó я вистраждала? Що ти знаєш?» Слова Елени повернулися йому в пам’ять у дослівному виконанні; усі її слова, від початку й до кінця розмови, яка відбулася біля каміна, відродилися в його пам’яті: слова ніжності, сестринської любові, усі сентиментальні фрази. І він згадав також сльози, які затуманили їй очі, зміни у виразі її обличчя, тремтіння в голосі, приглушеному прощанням, коли він поклав їй на коліна букет троянд. «Чому вона погодилася прийти в мій дім? Чому погодилася зіграти цю роль, цю сцену? Підготувати нову драму чи нову комедію? Чому?»

Він дійшов до вершини сходів на безлюдному майдані. Краса ночі несподівано розбудила в ньому туманне, але болісне прагнення до невідомого Добра; образ донни Марії виник у його свідомості; серце закалатало сильніше, ніби підштовхуване жаданням; він уявив собі, як тримає руки донни Марії у своїх, притуляє лоба до її грудей і відчуває, як вона втішає його без слів, жаліючи. Ця потреба в милосерді, в притулку, в співчутті була наче останнім покликом душі, яка не хотіла гинути. Він нахилив голову й увійшов у дім, більше не бажаючи споглядати ніч.