Array Колектив авторів - Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Мальвіна‚ почувши‚ як біля її будинку зупинилися коні‚ підбігла до вікна. З карети вийшов молодий незнайомець, віддав листа і багаті подарунки. Мальвіна глянула в очі посланцеві і тривога проникла в її серце; хотіла черкнути відповідь, але той зник.

Зі здивуванням вона оглянула дорогі діаманти – такого великого багатства вона не бачила ще ніколи. А коли прочитала листа‚ то задумалася‚ не знаючи як має чинити далі.

– Альберт прислав мені подарунки‚ – сказала своїй подрузі‚ – пише, щоб я цією ж каретою приїхала до нього. Що маю робити?

– Без сумніву треба їхати.

– А чи не страчу його поваги через такий сміливий вчинок?

– Він не думав про це‚ посилаючи за тобою карету.

– Але як він змінився! Раніше‚ коли мене провідував‚ голос його тремтів‚ а зараз такий зарозумілий!

Мальвіна хутенько зібралася‚ вдягнула подаровані коштовності і сіла в карету. Альберт зустрів її в передпокої і запровадив до салону‚ де усе вражало багатством. Мальвіна була здивована тим‚ наскільки він змінився‚ став упевненим і дотепним.

– Чи згадувала ти мене коли-небудь‚ Мальвіно‚ звідтоді‚ як ми востаннє бачилися з собою?

– Як не згадати, коли про щастя Альберта тільки й розмов у місті.

– І що ж там казали?

– Різне‚ але нічого певного.

– Нехай плещуть. Я свої скарби здобув‚ нікого не кривдячи.

Поки вони розмовляли‚ пригадуючи все, що було між ними‚ дзиґар на стіні заграв мелодію і вибило північ.

– Хочеш, Мальвіно, – сказав Альберт, – побачити мій домашній театр?

– Хто ж тут буде грати в театрі‚ якщо нас тільки двоє?

– Маю акторів, замкнених у шкатулці.

– Надіюсь‚ я не побачу нічого страшного? Зараз північ.

– Ну‚ ти ж не думаєш‚ що я можу бути настільки жорстоким? Не бійся‚ побачиш тільки дива‚ які для тебе незбагненні.

Сказавши це, взяв кремінь і викресав вогонь. Дивні чуда побачила Мальвіна: іскри‚ що падали на підлогу, формувалися у вогники‚ а з вогників народжувалися діти. На їхніх головах палали кучері, очі‚ мов іскри‚ червоним мигали світлом і барвисті метелики тріпотіли крильцями у них на раменах. Одні літали під стелею‚ формуючи розмаїті фігури, інші по столах, канапах, по підлозі, наслідуючи звірят, птахів і комах.

– Ах! Досить, досить вже того! – закричала Мальвіна‚ не в змозі далі дивитися на ці сцени.

– Тут нема нічого страшного! Це тільки купідони, які супроводжують прекрасну Венеру.

– Але ж у них на головах жахливе полум’я! Я боюсь!

Альберт змахнув рукою і все зникло. За розмовою їх застав світанок.

Мальвіна, повернувшись додому, не могла заспокоїтися і все розповіла подрузі. Звичайно‚ під секретом. Обоє дійшли висновку‚ що в образах дітей мусили бути злі духи‚ а сам Альберт – чорнокнижник, і завдяки чарам набув своє багатство.

Цей секрет, переходячи від приятельки до приятельки, незабаром став відомим усьому місту. Старші напучували молодих і недосвідчених, аби уникали товариства Альберта.

Минув рік‚ другий‚ Альберт смітив грошима‚ забави стрясали місто. Мальвіна не мала сумніву щодо його зв’язків зі злим духом, однак виконувала усі його забаганки.

Незабаром чутки про те‚ що Альберт страшний чорнокнижник‚ а його дім славиться розгульними забавами‚ розлетілися по всьому місту.

Минуло кілька літ‚ розгульне життя врешті йому почало набридати, відчув несмак і втому‚ а за ними у душу закрався нестримний смуток.

Неспокій і меланхолія щодня гнітили його‚ тлум лакуз викликав нудьгу‚ прекрасна стать втратила для нього усі приваби, а в Мальвіні він почав помічати тисячі недоліків і не хотів уже її більше бачити.

Одного дня він вирушив до густого лісу, аби тільки бути якнайдалі від людей‚ і несподівано помітив чоловіка‚ що сидів на колоді з червоним волоссям на голові. Упізнав його – це був той самий чоловік‚ що навчив його як розбагатіти і командувати духом.

– Чому ти такий засмучений? – запитав чоловік.

– Не відчуваю ні в чому приємності‚ неспокій затьмарив мої думки.

– Може‚ Мальвіна тебе зрадила?

– Мальвіна любила і любить багатство, її кохання мені непотрібне.

– Але ж дух виконує усі твої накази.

– Ніщо вже мене не втішає: ні гроші‚ ні коханки. Я всім погорджую‚ до всього збайдужів і став зимним‚ як брила льоду.

– Що ж‚ тоді послухай моєї останньої ради: збери всіх своїх приятелів і перш ніж північ виб’є на вежі, піди на цвинтар. На могилах побачиш спалахи зимних вогнів. Запроси їх до себе на забаву.