Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Прийміть запевнення, і т. ін.».

Я продиктував Іасенту відповідь:

«Мій патрон не має нічого проти особи, що писала до мене, але не бажає ні в чому брати участь і не згоден нікому служити».

Катастрофа вибухнула дуже скоро.

Чи знаєте ви вулицю Прувер, вузеньку й брудну вуличку в простонародному кварталі, поблизу церкви Святого Євстахія і ринку? Ось там і відбулася знаменита вечеря поборників Третьої Реставрації. Гості були озброєні пістолетами, кинджалами і ключами; передбачалося, що, покінчивши з винами, вони проберуться до галереї Лувру і, пройшовши опівночі між двома рядами шедеврів, заколють лиходія-узурпатора просто на балу. Задум романтичний; усе, як у XVI сторіччі, в епоху Борджіа, флорентійських Медічі і Медічі паризьких – усе, за винятком людей.

1 лютого о дев’ятій вечора я вже зібрався був лягти спати, коли до мого будинку на вулиці Анфер увірвався якийсь ревний змовник разом із рознощиком векселів; вони прийшли, щоб повідомити мене, що все готово, що через дві години від Філіпа не залишиться й сліду; їм треба було з’ясувати, чи можна проголосити мене головою тимчасового уряду і чи погоджуся я разом з Регентською радою взяти на себе тимчасове управління країною від імені Генріха V. Вони визнавали, що справа таїть у собі небезпеки, але запевняли, що слава моя від цього лише зросте і що я – єдина людина в усій Франції, хто може справитися з цією роллю – адже моє ім’я задовольняє всі партії. Завдання не з легких – за дві години зважитися прийняти корону! за дві години вигострити велику мамелюкську шаблю, куплену в Каїрі 1806 року! Втім, я не став довго роздумувати і сказав своїм гостям: «Панове, вам відомо, що я ніколи не схвалював цю затію, вважаючи її справжнісіньким божевіллям. Якби я зважився взяти в ній участь, я розділив би з вами небезпеки і не став би чекати вашої перемоги, щоб прийняти нагороду за ваші подвиги. Ви знаєте, що я по-справжньому люблю свободу, що ж до ватажків цієї змови, то їм, я переконаний, свобода не потрібна, і, перемігши, вони негайно почнуть правити країною за своїм свавіллям. Поки вони матимуть подібні наміри, вони не знайдуть у мені – та й ні в кому іншому – союзника; їхня перемога призвела б до найповнішої анархії, і чужоземці, скориставшись нашими чварами, поневолили б Францію. Тому я не можу прийняти ваших пропозицій. Я захоплений вашою самовідданістю, але сам вбачаю свій обов’язок в іншому. Я йду спати і закликаю вас наслідувати мій приклад; я дуже боюся, як би мені не довелося завтра вранці дізнатися про сумну долю, що спіткала ваших друзів».

Вечеря відбулася; господар будинку, що скликав гостей з відома поліції, знав, як учинити. Споглядальники гучно проголошували тости за здоров’я Генріха V; поліцейські, що негайно наспіли, схопили всіх змовників і в черговий раз перекинули чашу законної монархії. Роялістським Рінальдом виявився один швець з вулиці Сени, який отримав після липневих подій орден за хоробрість; за славу Генріха V він небезпечно поранив поліцейського, що був на службі у Луї– Філіпа, як раніше вбивав гвардійців, щоб вигнати з Франції цього самого Генріха V і двох старих королів.

У той самий час я отримав від пані герцогині Беррійської записку, де вона призначала мене членом таємного уряду, який вона заснувала як регентша. Я скористався цією обставиною, щоб написати принцесі такого листа:

«Пані,

З найвищою вдячністю дізнався я про довіру й пошану, яких Ви зволили мене сподобити; відданість моя наказує мені подвоїти старанність, продовжуючи, проте, відкрито виносити на суд Вашої Королівської Високості все, що я вважаю за істину.

Спочатку я торкнуся так званих змов, чутки про які, можливо, дійшли до Вашої Королівської Високості. Говорять, що вони були підстроєні або спровоковані поліцією. Не вдаючись у подробиці й залишаючи осторонь вирішення питання про те, наскільки будь-яка змова, буде вона справжня чи вдавана, варта осуду, обмежуся тим, що зауважу: ми, французи, вдачею дуже легковажні й одночасно дуже щирі, щоб досягти успіху в подібних справах. Чи не тому ось уже сорок років усі злочинні діяння такого роду незмінно закінчувалися невдачами? Немає видовища буденнішого, ніж француз, що хвалиться на людях своєю участю у змові; він вибовкує все до дрібниць, не виключаючи дня, місця і навіть години перевороту, шпигунові, якого має за однодумця; він говорить – та що там, кричить перехожим: «У нас аж сорок тисяч чоловік; у нас шістдесят тисяч патронів; вони зберігаються на такій-то вулиці, в такому-то будинку – отам, на розі!». А потому новоявлений Катіліна вирушає танцювати, грати і веселитися.