Жуль Верн - Діти капітана Ґранта

– А я? – вигукнув юний Ґрант.

– Роберте! – суворо зупинила його сестра.

– Чом би й ні? – озвався Паганель. – Хлопці мужніють у мандрах, нехай іде. Отже, ми четверо – і ще троє матросів із «Дункана».

– А мене ви з собою не берете? – звернувся Джон Манґлс до лорда.

– Ми залишаємо на борту яхти жінок, дорогий Джоне. Хто, як не ви, найліпше подбає про них?!

Від’їзд призначили на 14 жовтня. Щоб не образити нікого з матросів, кинули жереб, і він випав помічникові капітана Тому Остіну, здорованю Вілсону та бойовому боксеру-аматору Малреді. Тим часом Джон Манґлс поповнив запаси палива та води і був готовий будь-якої хвилини вийти в море.

Перед відплиттям усі знову зібралися в кают– компанії. «Дункан» знімався з якоря, і лопаті гвинта вже збивали на піну води бухти. Лорд Гленарван, Паганель, Макнабс, Роберт Ґрант, Том Остін, Вілсон та Малреді, одягнені по-похідному й озброєні, готувалися покинути борт яхти. Провідники та нав’ючені мули чекали їх біля причалу.

– Уже час, панове! – сказав нарешті Гленарван.

– Так, ідіть, любий Едварде, хай вам щастить, – намагаючись не показувати хвилювання, мовила Елен.

– А зараз, друзі мої, – вигукнув географ, – потиснімо руки – і до швидкої зустрічі на березі Атлантичного океану!

І вже за кілька хвилин сім членів експедиції покинули борт «Дункана». Шлюпка висадила їх край набережної, до якої наблизилась яхта, розвертаючись на вихід із гавані, й леді Елен востаннє гукнула:

– Хай вас Бог боронить!

Коли вершники, пришпоривши мулів, попростували прибережною дорогою, гвинт яхти набрав обертів і вона на всіх парах рушила у відкритий океан.

Лорд Гленарван залучив до експедиції чотирьох місцевих мешканців: трьох чоловіків середніх років і хлопчика. Один із них виявився англійцем, який прожив у цих краях понад два десятки років. Добре знаючи стежки, що вели через перевали, він наймався провідником. І хоча мешкав серед індіанців та мулатів багато років, усе ж не забув рідної мови і легко порозумівся з мандрівниками.

Провідник мав при собі двох підручних пеонів [2] Наймит у Латинській Америці. і дванадцятирічного хлопчину. Пеони поганяли мулів, навантажених в’юками експедиції, а хлопчик вів «мадрину» – всуціль обвішану бубонцями низькорослу кобилку. Кобилка йшла попереду на гірських стежках і вела за собою десяток мулів. На семи з них їхали мандрівники, а на восьмому – провідник-англієць. Решта мулів експедиції була нав’ючена провізією. Пеони здебільшого рухалися пішки…

Перейти хребти Анд через перевал не надто легко. Для такої подорожі потрібні надзвичайно витривалі мули, яких вирощують в Аргентині та Чилі. На всьому довгому шляху від океану до океану немає жодного заїжджого двору. Мандрівникам доводиться харчуватися в’яленим м’ясом, рисом, а також дичиною, якщо її пощастить уполювати дорогою. За ліжко звичайно слугує місцеве сідло особливої будови, яке виготовляють із баранячих шкур, видублених з одного боку та вкритих шерстю з другого; воно кріпиться на спині мула широкими попругами. Загорнувшись уночі в теплу овчину, мандрівник може спати, не боячись холоду та нічної вогкості.

Лорд Гленарван придбав для себе та своїх супутників чилійський одяг. Паганель і Роберт, просунувши голови в пончо – широкі плащі із закотом посередині, – не тямилися з радості від захвату. Взулися мандрівники у високі чоботи зі шкіри лошати.

Маленький загін швидко просувався берегом бухти, щоб за тридцять миль на південь вийти на тридцять сьому паралель. Їхали мовчки. Чути було тільки голос Паганеля: старанний географ раз у раз ставив собі питання іспанською і сам же на них відповідав.

Звичайно погоничі починають денний перехід о восьмій ранку та зупиняються на нічліг о четвертій годині пополудні. Лорд Гленарван також дотримувався цього звичаю. Позаяк ближню частину узбережжя вже було досліджено раніше, але пошуки слідів корабельної аварії виявилися марними, вирішили почати експедицію з містечка Арауко, а звідти до бухти Карнеро, через яку й пролягає тридцять сьома паралель, уже залишалося щось із двадцять миль.

Вступивши в містечко, маленький загін розташувався на нічліг просто неба, посеред двору харчевні, оскільки в самому приміщенні було дуже брудно та задушливо. Поки готувалася вечеря, Гленарван, Паганель і провідник– англієць прогулювалися між валькованими [3] Зробленими з глини. хатинами. Лорд спробував був щось дізнатися тут про «Британію», але ці спроби виявилися марними.