Жуль Верн - Діти капітана Ґранта

– Мосьє Паганель! Чи не могло так статися, що слова, якими ми доповнили текст послання, неправильні? Можливо, ми помиляємося щодо місця катастрофи?

Учений мовчав.

– Мені здається, – після досить тривалої паузи багатозначно мовив географ, – що капітан Ґрант зараз перебуває в полоні індіанців. Ваша помилка в тому, що ви прочитали «напевно стануть бранцями», а слід було читати – «стали бранцями». Тоді все стає зрозумілим.

– Але це неможливо! – вигукнув Гленарван. – Пляшку могли кинути в океан тільки тоді, коли судно наразилося на скелі. Отже, координати, зазначені в посланні, збігаються з координатами місця корабельної аварії.

– Тут я не погоджуюся з вами, – заперечив Паганель. – Чому не припустити, що індіанці відвели жертв аварії вглиб материка? Можливо, вони намагалися повідомити, де перебувають, уже звідти, адже щоб кинути пляшку в море, необов’язково стояти на морському березі – досить мати поблизу річку, що впадає в море.

Так, це припущення вченого було слушним. Усі здивовано мовчали. Першою заговорила леді Елен.

– І що ж ми маємо тепер робити?

– Я гадаю, слід розпочати з того місця тихоокеанського узбережжя, де проходить тридцять сьома паралель, і прямувати далі, не збочуючи ані на півградуса, до такого самого пункту на атлантичному березі. Так, рухаючись цим маршрутом, ми, можливо, й знайдемо потерпілих із «Британії».

– Що й казати, шансів на це небагато, – зауважив майор.

– Хай хоч які вони мізерні, ми не маємо права їх легковажити, – заявив Паганель. – Якщо я не помиляюся, і пляшка дійсно потрапила в океан, пливучи за течією однієї з річок, ми рано чи пізно натрапимо на слід полонених. – По цім слові вчений розгорнув на столі карту Чилі та аргентинських провінцій. – Отже, ми спочатку пройдемо вузьку смугу Чилі. Потім перейдемо через хребти Кордильєр і спустимося вниз, до пампи. Тут безліч річок, річечок, гірських потічків, що перетинають тридцять сьому паралель, і всі вони могли віднести пляшку з посланням до моря. Тож цілком можливо, що в якійсь зі стоянок на березі, в ущелині чи гірській долині зараз караються в індіанській неволі ті, хто чекає на порятунок.

– Мосьє Паганель має рацію! Мій батько там! – вигукнув Роберт, не зводячи з карти очей.

– Якщо капітан Ґрант потрапив у полон до невеликого племені, то ми самі спробуємо його звільнити, – сказав лорд Гленарван. – А якщо ні, то нам доведеться, дізнавшись якомога більше про становище бранців, повернутися на східне узбережжя і на «Дункані» вирушити до Буенос-Айреса. А вже там майор Макнабс хутко спорядить військовий загін, який легко впорається з усіма індіанцями, які тільки є в Аргентині.

– Ви маєте рацію, – підтримав лорда Паганель. – До того ж сила-силенна людей до нас пройшли цим шляхом, не маючи ні таких можливостей, ані такої мети, як у нас! Йдеться про подорож усього в тисячу миль – адже нам доведеться весь час рухатися по прямій; а коли згадати, що на цій самій широті в Північній півкулі розташовані Іспанія, Сицилія та Греція, отже, кліматичні умови будуть майже ідеальними та й сама подорож триватиме щонайбільше місяць. Та це ж просто приємна прогулянка!

– Мосьє Паганель, – звернулася до вченого леді Елен, – ви справді впевнені, що індіанці зберегли життя потерпілим у корабельній аварії?

– Авжеж, пані, насамперед тому, що індіанці не людоїди. У тутешніх краях європеєць – істота корисна; тубільці знають йому ціну та піклуються про нього як про рідкісну тварину.

– По сій думці, – твердо вимовив лорд Гленарван, – вирушаймо негайно. Яким шляхом підемо?

– Найлегшим, – відповів Паганель. – Спершу горами, далі положистим східним схилом Кордильєр і потім рівниною, подекуди вкритою травою, подекуди піщаною.

Описуючи маршрут майбутньої експедиції, географ жодного разу не поглянув на карту: він так досконало вивчив її, що тепер не мав у ній потреби.

– Таким чином, усього за місяць ми досягнемо східного узбережжя континенту – навіть раніше, ніж туди прийде «Дункан», – підсумував учений.

– Тобто «Дункану» після прибуття доведеться крейсувати між мисом Коррієнтес і мисом Сан-Антоніо? – спитав Джон Манґлс.

– Так, справді. Оскільки мета нашої сухопутної подорожі – з’ясувати становище капітана Ґранта та його супутників, а не воювати з тубільцями, то очолити експедицію найкраще буде лордові Гленарвану. Майор, звичайно, також нікому не поступиться своїм місцем в експедиції, як і ваш відданий слуга Жак Паганель, – учений намагався визначити оптимальний склад учасників майбутнього походу.