Жуль Верн - Діти капітана Ґранта

– Він і зараз може так зробити, якщо побажає: зійде на берег у першому ж порту, – сказав Гленарван.

Тим часом невдаха Паганель, переконавшись, що весь його багаж на яхті цілий та неушкоджений, знову з’явився на палубі, весь час повторюючи те саме, таке прикре для нього, слово: «Дункан»! Насилу заспокоївшись, він підійшов до лорда Гленарвана.

– І куди ж прямує ваш «Дункан»? – спитав географ.

– До Америки, мосьє Паганель. У порт Консепсьон.

– Чилі! – вигукнув учений. – Боже милосердний, моя експедиція!..

– Але ж, мосьє Паганель, не варто втрачати надію, – Гленарван спробував його заспокоїти, – все буде добре. Насправді ви згайнуєте не надто багато часу, та й річка Яру-Дзангбо-Чу нікуди від вас не подінеться. Послухайте, незабаром ми зробимо зупинку на острові Мадейра, і там ви зможете пересісти на судно, що йде до Європи.

– О, я дуже вдячний вам, сер! Нехай і так, мушу з цим змиритися. Це ж треба! Тільки зі мною могло таке статися! – не міг заспокоїтися Паганель, і раптом згадав: – А моя каюта на «Шотландії»?

– Я б радив вам на якийсь час забути про «Шотландію».

Несподівано Паганелю спала на думку якась ідея.

– Хотів би зробити вам одну пропозицію, сер, – із запалом сказав учений. – Вдячний вам за вашу гостинність, але ж Індія – це дивовижна країна. Кращої для розважальної прогулянки на вашій яхті годі й шукати! Варто вам тільки захотіти – і ваш стерновий одним рухом штурвала змінить курс, а «Дункан» із такою самою легкістю рушить до Калькутти, як зараз іде до Консепсьона…

Гленарван заперечливо похитав головою, і засмучений Жак Паганель замовк на півслові.

– Мосьє Паганель, – м’яко промовила леді Елен, – якби це була розважальна подорож, я б неодмінно погодилася з вами: справді, чому б не до Індії? Повний вперед! Та й лорд Гленарван, гадаю, не заперечував би. Але «Дункан» пливе до Патагонії, щоб знайти й повернути на батьківщину людей, які зазнали корабельної аварії. І немає такої сили, яка змогла б змусити нас відмовитися від цієї благородної мети.

Уже за кілька хвилин учений дізнався про історію капітана Ґранта і про те, як виникла ідея подорожі на «Дункані» до берегів Південної Америки.

– Мадам, – із хвилюванням вислухавши розповідь, сказав він, – я в захваті від вашого шляхетного вчинку. Нехай ваша яхта прямує своїм курсом! Мене б сумління замучило, якби через мене вам довелося затриматися хоча б на день!

– А чи не бажаєте й ви приєднатися до нашої експедиції? – спитала леді Елен.

– На жаль, це неможливо, пані. Я зобов’язаний виконати доручену мені справу. Тому я покину борт «Дункана» на першій же стоянці.

Так науковець змушений був змиритися зі своєю долею і чекати, коли яхта дістанеться острова Мадейра, звідки до Ліссабона «лишатиметься всього сто вісімдесят льє», як сказав Паганель, маючи намір дочекатися на острові якогось попутного судна.

А оскільки географ був товариською, веселою та доброзичливою людиною, то вже надвечір першого дня він заприятелював з усіма на яхті. На його прохання йому показали листа й пляшку; Паганель, ретельно дослідивши всі три документи, теж погодився з висновком лорда Гленарвана. Вельми тепло вчений поставився до Мері Ґрант та її брата, щиро намагаючись підтримати в них надію на швидку зустріч із батьком.

Коли ж Паганель дізнався, що леді Елен – дочка славетного мандрівника Вільяма Таффнелла, то ледь не скакав від захоплення. Ще б пак! Адже він не раз зустрічався з батьком леді Гленарван, відважним ученим, листувався з ним, обмінювався науковими матеріалами. Розчулений географ був готовий розцілувати леді Елен, і навіть попросив у неї на те дозволу. Правду кажучи, після такого бурхливого вияву почуттів цей його цілунок міг вважатися майже по-родинному невинним.

Завдяки попутній течії біля берегів Північної Африки яхта швидко наближалася до екватора і вже 30 серпня на видноколі з’явився острів Мадейра. Лорд Гленарван запропонував кинути якір і висадити Жака Паганеля на берег, але те, що сказав йому вчений, стало для всіх цілковитою несподіванкою.

– Мій дорогий лорде, – задумливо мовив географ, – я хотів би бути з вами відвертий. Скажіть, чи планували ви до зустрічі зі мною заходити на Мадейру?

– Ні, – відповів Гленарван.

– Тоді дозвольте мені самому вирішити, як скористатися з моєї прикрої помилки. Річ у тім, що острів Мадейра вже вельми добре відомий, а тому не цікавий для мене як географа. Тож, якщо ваша ласка, я вважав би за краще висадитися на Канарських островах.