Віктор-Марі Гюго - Собор Паризької Богоматері

Вибухнув сміх і оплески. Парижани вміють одразу зрозуміти дотеп і гідно оцінити його.

Додамо, що і Копеноль, і всі навколо були з простолюду, тому вони так швидко й легко зрозуміли одне одного. Гордовита вихватка фламандського панчішника, який принизив пихатих вельмож, збудила у всіх цих простих душах і почуття власної гідності, ще таке невиразне й приглушене в п’ятнадцятому столітті. Він їм рівня, оцей панчішник, який дав відсіч самому монсеньйорові кардиналу. Це дуже солодка втіха для бідняків, навчених коритися навіть слузі судового пристава, послушного шлейфоносцеві кардинала, настоятелю абатства святої Женев’єви.

Копеноль гордо вклонився кардиналові, і той ввічливо відповів поклоном могутньому городянинові, якого побоювався сам Людовік XI. Гійом Рім, «муж, – як казав Філіпп де Комін, – розумний і лукавий», насмішкувато, з почуттям зверхності дивився, як вони займали свої місця: кардинал – збентежений і стурбований, Копеноль – спокійний і самовпевнений: він, певно ж, думав про те, що титул панчішника зрештою не гірший, ніж інші, й що Марія Бургундська, мати тієї Маргарити, яку він сьогодні віддає заміж, побоювалася б його менше, коли б він був кардиналом, а не панчішником. Бо ж не кардинал збунтував гентських городян проти фаворитів Марії Бургундської – дочки Карла Сміливого; не кардинал, а він своїм словом підбурив народ не зважати на її сльози та благання, коли, ще принцесою Фландрською, вона прийшла до підніжжя ешафота просити свій народ пощадити її улюбленців; це йому, панчішникові, досить було підняти руку в шкіряному нарукавнику, щоб ваші голови, вельможні панове Гі Емберкур і канцлер Гійом Гюгоне, злетіли з плечей!

Одначе прикрощі бідолашного кардинала ще не скінчились, і, опинившись у такому кепському товаристві, він мусив випити до дна келих гіркоти.

Читач, либонь, ще не забув нахабного жебрака, який з самого початку пролога учепився за карниз кардинальського помосту. Коли прибули вельможні гості, він і не подумав залишити зручне місце, і в той час, як прелати й посли набивалися на поміст, наче справжні фламандські оселедці в бочку, він ще зручніше вмостився, поклавши ногу на ногу і сперши їх на архітрав. То було небачене зухвальство, але увага всіх була зосереджена на іншому і ніхто одразу його не помітив. А жебрак, здавалося, теж не помічав, що відбувалось у залі: з безжурністю справжнього неаполітанця він тільки похитував головою серед загального гамору й час від часу машинально повторював: «Подайте, коли ваша ласка!» Мабуть, він один з усіх присутніх не повернув голови туди, де сперечалися брамник з Копенолем. А тим часом панчішник з Гента, до якого народ уже відчув палку симпатію і до якого тепер звернулись усі погляди, сів у першому ряді на помості, саме під жебраком. Яке ж було загальне здивування, коли фламандський посол, глянувши на цього пройдисвіта, дружньо плеснув його по вкритому лахміттям плечу. Жебрак обернувся. Вони впізнали один одного, обличчя обох засяяли від радості, потім, зовсім не зважаючи на глядачів, панчішник і жебрак, тримаючись за руки, почали перешіптуватися, причому лахміття Клопена Труйльфу, розкинуте по золотавій парчі помосту, було схоже на гусінь на апельсині.

Незвичайність цієї дивної сцени викликала такий вибух веселих пустощів, що кардинал одразу ж звернув на це увагу; він аж до пояса нахилився, але зі свого місця міг розгледіти тільки лахміття Труйльфу. Подумавши, що жебрак просить милостиню, обурений таким зухвальством, кардинал крикнув:

– Пане головний суддя, скиньте-но цього пройдисвіта в річку.

– Істинний хрест, монсеньйоре кардинал, – сказав Копеноль, тримаючи Клопена за руку, – це ж мій приятель!

– Слава! Слава! – заревіла юрба. І з тої миті метр Копеноль здобув у Парижі, як і в Генті, «велике довір’я народу, бо люди такого складу, – як каже Філіпп де Комін, – завжди завойовують його, коли поводяться так невимушено».

Кардинал прикусив губу. Нахилившися до свого сусіда, настоятеля абатства святої Женев’єви, він стиха мовив:

– Дивних послів прислав до нас ерцгерцог, щоб сповістити про прибуття принцеси Маргарити!

– Ваша превелебність, – зауважив настоятель, – ви надто чемні з цими фламандськими свиньми. Margaritas ante porcos [23] Перла перед свиньми (латин.). Відповідає прислів’ю: «Не розкидайте перла перед свиньми». .

– Скажіть краще: porcos ante Margaritam [24] Свині перед Маргаритою (латин.). Гра слів: «Магgarіta» – перлина і жіноче ім’я. , – відповів, посміхаючись, кардинал.