Віктор-Марі Гюго - Собор Паризької Богоматері

Та, коли служник гучно оголосив: «Панове посли герцога Австрійського», кардинал, прибравши виразу щонайбільшої люб’язності (настільки він опанував це мистецтво), обернувся до дверей. Годі й казати, що всі в залі зробили те саме.

І ось попарно, зі статечністю, що так контрастувала з грайливою жвавістю церковного почту кардинала, ввійшли сорок вісім послів Максиміліана Австрійського, очолювані преподобним отцем Жеаном, абатом Сен-Бертен-ським, канцлером ордена Золотого руна, і Жаком де Гуа, сйором Добі, верховним суддею міста Гента. В залі запала глибока тиша. Тільки іноді її порушував приглушений сміх у відповідь на дивовижні прізвища та міщанські звання, що їх, плутаючи й перекручуючи, безладно оголошував служник після того, як прибулі один по одному незворушно називали себе. Це були: метр Лоїс Рьолоф, старшина міста Лувена; месір Клаїс Етюельд, старшина Брюсселя; месір Поль де Байост; сйор Вуармізель, головний суддя Фландрії; метр Жеан Колегенс, бургомістр міста Антверпена; метр Жорж де ла Мер, перший старшина Гента; метр Гельдольф ван дер Хаге, перший старшина землевласників того ж міста, і сйор де Бірбек, і Жеан Пінпок, і Жаен Дімерзель, і т. д., і т. д., і т. д. – судді, старшини, бургомістри; бургомістри, старшини, судді – всі урочисті, надуті, бундючні, вбрані в оксамит і шовк, у чорних оксамитових шапках з великими китицями із золотих кіпрських ниток. А все ж у кожного було славне фламандське обличчя, сповнене гідності й суворості, подібне до тих, які так яскраво й виразно виступають з чорного тла Рембрандтового «Нічного дозору»; у цих людей було начебто написано на чолі, що Максиміліан Австрійський мав слушність, коли «цілком», – як було сказано в його маніфесті, – поклався на «їхній здоровий розум, мужність, досвідченість, чесність та передбачливість».

У всіх, окрім одного. Це був чоловік з тонким, розумним, лукавим обличчям, схожим на мордочку мавпи і водночас на лице дипломата. І хоча його скромно звали «Гійом Рім, радник та пенсіонарій [21] Голова виконавчої влади в колишній Фландрії. міста Гента», кардинал ступив три кроки йому назустріч і привітав його низьким поклоном.

На ті часи мало хто знав, хто такий Гійом Рім. Людина виняткового розуму, яка в період революції могла б опинитись на гребені подій й досягти дуже високого становища, він у п’ятнадцятому столітті був змушений обмежуватись лукавими підступами і, як каже герцог Сен-Сімон, «діяти тихою сапою». Зрештою, його було визнано найвидатнішим «майстром підкопу» в Європі: він спільно з Людовіком XI плів інтриги і часто докладав рук до секретних справ короля. Але нічого того юрба не знала, і її здивувала незвичайна чемність кардинала щодо цього непоказного фламандського міського радника.

У той час, коли пенсіонарій міста Гента та його превелебність обмінювалися низькими поклонами й короткими, тихо мовленими словами чемності, поруч Гійома Ріма, наче дог біля лиса, появився якийсь високий, широколиций і плечистий чоловік у повстяному капелюсі та шкіряній куртці, що видавалися плямою на пишному тлі оксамитів і шовків. Гадаючи, що сюди випадково проліз якийсь конюх, служник заступив йому дорогу.

– Гей, друже! Сюди не можна!

Чоловік у шкіряній куртці відштовхнув його плечем.

– Чого цей телепень від мене хоче? – гримнув він так голосно, що весь зал звернув увагу на їхню дивну розмову. – Ти що, не бачиш, з якого я товариства?

– Ваше ім’я? – спитав слуга.

– Жак Копеноль.

– А звання?

– Панчішник, власник крамниці у Геніі під вивіскою «Три ланцюжки».

Служник відступив. Оголошувати про старшин та бургомістрів – хай буде так, але про панчішника – це вже занадто! Кардинал був як на голках. Натовп прислухався й приглядався. Ось уже два дні, як його превелебність робить усе можливе, щоб обтесати цих фламандських ведмедів, надати їм пристойнішого вигляду, – і раптом така брутальна вихватка. Але тут до служника, хитро посміхаючись, підійшов Гійом Рім і тихесенько прошепотів:

– Оголосіть: метр Жак Копеноль, секретар ради старшин міста Гента.

– Брамнику! – гучно повторив кардинал, – оголосіть: метр Жак Копеноль, секретар ради старшин славнозвісного міста Гента!

Це була помилка. Гійом Рім сам би непомітно все владнав, але Копеноль почув слова кардинала.

– Ні, істинний хрест! – вигукнув він громовим голосом. – Панчішник! Чуєш, брамнику? Не більше й не менше! Істинний хрест! Панчішник, і край, чим це погано? Його величність ерцгерцог не раз знаходив свою рукавичку в моїх панчохах! [22] Каламбур, побудований на омонімії слів gant – рукавичка та Gand – Гент. Цей каламбур, очевидно, слід розуміти так: ерцгерцог не раз переконувався, що Гент (тобто його городяни) перебував під більшим впливом панчішника, ніж його, ерцгерцога. Тут панчішник виступає як представник нового буржуазного суспільства, що в середніх віках виходило на арену, змітаючи феодальний устрій, представником якого був ерцгерцог. (Прим. перекл.)