Віктор Гюго - Собор Паризької Богоматері

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З французької переклав Петро ТЕРНЮК

Передмова В. І. Пащенка

Редактор О. М. Федосенко

Коментарі Б. Буніч-Ремізова

У центрі Парижа на острові Сіте, що омивається Сеною і в давні часи називався Лютецією, височить стометрове громаддя величного Собору Паризької богоматері. Будівництво цієї старовинної пам’ятки готичної архітектури почалося ще 1163 року на місці, де в 1 ст. н. е. стояв давньоримський олтар, присвячений Юпітеру, а пізніше — кафедральний собор часів меровінгів. Хоча зведення собору завершилося ще в 1240 році, він добудовувався до 1330 року, а потім неодноразово реставрувався, зокрема, в середині XIX ст. Споруда й досі вражає не тільки своїми монументальними розмірами, а й чіткістю архітектурного задуму, гармонійною довершеністю горизонтальних і вертикальних частин, незрівнянним мистецтвом невідомих зодчих і стародавніх майстрів.

Французький письменник Андре Моруа так писав про Собор у своїй книзі «Париж»: «Його західний фасад, увінчаний з обох боків двома могутніми вежами висотою 69 метрів, розчленований на три яруси. Нижній ярус з масивними стінами править за надійну опору горішнім ярусам. Три глибокі портали, прикрашені скульптурами, ведуть у середину храму. Вище розташована аркада із статуями біблійних царів і пророків, а над нею — другий ярус, у центрі якого панує величезна розета — кругле вікно з кольоровим вітражем 10 метрів у діаметрі. Обабіч нього здіймаються стрілчасті арки, кожна з яких об’єднує по два великих вікна над бічними порталами. Висока і прозора аркатура вінчає будівлю, зв’язуючи водночас основи двох веж».

Собор становить цілу епоху в історії Франції. Його неодноразово намагалися сплюндрувати і знищити, проте соборні мури стояли непохитні і витримали навальні й часом дуже жорстокі хвилі людської люті. За свій вік вони вдосталь побачили крові, страждань і людських сліз.

Саме тому і обрав Віктор Гюго Собор Паризької богоматері не тільки місцем подій великого історичного роману, а й його героєм. «Собор Паризької богоматері» відіграв важливу роль у творчій біографії письменника. До появи на початку 60-х років «Знедолених» він лишався найзначнішим твором В. Гюго і став свідченням того, що у французьку літературу прийшов оригінальний і талановитий письменник.

До створення «Собору» його автор пройшов короткий, але досить складний шлях. Його соціально-політичний світогляд формувався у похмурі часи реставрації Бурбонів. Спочатку молодий письменник-початківець, що честолюбно мріяв швидко вписати своє ім’я в історію французької літератури, займав дещо суперечливі позиції щодо монархії та католицької церкви. Одна з перших поетичних збірок — «Оди і балади» (1826) — свідчила про певні симпатії В. Гюго до королівської влади. Разом із тим перші його історичні романи — «Ган Ісландець» (1822) і «Бюг-Жаргаль» (1826) — доводили, що в молодого письменника дедалі більше зростає непримиренність до жорстокості й паразитизму феодально-дворянської верхівки, прагнення в романтичній формі відтворити історичну правду, показати силу народних мас і їхню здатність вести боротьбу за справедливість і добро.

На ідейні позиції письменника особливо вплинуло наближення революційних подій 30-х років у Франції, що яскраво виявилося в його повному розриві з роялістами. В. Гюго віддаляється і від старшого покоління романтиків з їхніми релігійно-містичними настроями, як це було у Рене де Шатобріана. Передмова молодого письменника до драми «Кромвель» (1827) стала своєрідним маніфестом нового напряму в романтичному мистецтві. Водночас вона була недвозначним викладом власних ідей щодо обов’язків і завдань письменника. Відкидаючи принцип класичної поезії і трагедії зокрема, він вимагав неухильно дотримуватися історичної правди, завжди зберігати «місцевий колорит», без якого історичні події втрачали б свою яскравість, доказовість і реальність, поєднувати трагічне і комічне, зосереджувати увагу на винятково сильних характерах.