Віктор-Марі Гюго - Собор Паризької Богоматері

– Добре сказано, пане Жіль Рогатий, королівський хутрянику! – вигукнув малий школяр, який учепився за колону.

Всі школярі зустріли злощасне прізвисько бідного королівського хутряника вибухом реготу.

– Рогатий! Жіль Рогатий! – вигукували одні.

– Comitus et hirsutus! [8] Рогатий і кошлатий (латин.)

– Авжеж! Тільки так! – не вгавало мале чортеня з колони. – А що тут смішного? Вельмишанований Жіль Рогатий, брат метра Жеана Рогатого, двірського судді, син метра Майє Рогатого – головного Венсенського лісничого, всі вони – городяни Парижа, всі одружені, всі батьки й сини!

Регіт посилився. Товстий хутряник мовчки намагався сховатися від звернутих на нього звідусіль поглядів. Та марно він прів і сопів. Його зусиль вистачало тільки, щоб, подібно до того, як вбивають у дерево клин, втискати між плечі сусідів своє багрове з досади та гніву широке апоплексичне обличчя.

Нарешті один з присутніх, такий же гладкий, низенький і статечний, як і хутряник, прийшов йому на допомогу.

– Яка гидота! Де це видано, щоб школярі так зневажали городянина! За моїх часів їх відшмагали б різками, а потім і спалили б на вогнищі з тих самих різок.

Зграя школярів наче вибухла.

– Агов! Хто це там стогне? Що за лиховісний пугач?

– Стривай! Я його знаю, – сказав один, – це метр Андрі Мюньє.

– Один з чотирьох присяжних бібліотекарів університету! – додав другий.

– У цій лавочці всього по чотири, – вигукнув третій, – чотири земляцтва, чотири факультети, чотири свята, чотири економи, чотири виборці, чотири бібліотекарі.

– Чудово, – підтримав його Жеан Фролло, – то нехай їх чотири чорти і вхоплять!

– Мюньє, ми спалимо твої книжки!

– Мюньє, ми відлупцюємо твого слугу!

– Мюньє, ми полапаємо твою жінку!

– Гладеньку пані Ударду!

– Яка вона свіжа й весела, наче вже вдовиця!

– Хай вам чорт! – пробурмотів метр Андрі Мюньє.

– Метре Андрі, – знову озвавсь од своєї колони Жеан, – замовкни, а то я впаду тобі на голову.

Метр Андрі глянув угору, неначе вимірюючи очима висоту колони і визначаючи вагу шибеника, про себе помножив їх на квадрат швидкості й замовк.

Жеан, лишившись переможцем, зловтішно вів далі:

– А я б зробив це, хоч я й брат архідиякона.

– Ну й гарні ж наші університетські сановники! У такий день, як нині, не вшанували наших привілеїв! У місті деревце та вогнище, у старому Сіте – містерія, вибори папи блазнів і фламандські посли, а в Університеті – нічогісінько!

– А тим часом майдан Мобер досить великий! – сказав один із школярів, які сиділи на підвіконні.

– Геть ректора, виборців і економів! – вигукнув Жеан.

– Треба сьогодні ввечері на Веселому Полі влаштувати святкове вогнище з книжок метра Андрі! – озвався другий.

– Із пюпітрів писарів! – додав його сусіда.

– Із жезлів педелів!

– І з плювальниць деканів!

– Із буфетів економів!

– Із скриньок виборців!

– Із ослінчиків ректора!

– Геть! – загув знову малий Жеан. – Геть метра Андрі, педелів, писарів, богословів, медиків і законників, економів, виборців, ректора!

– Та це просто кінець світу! – затуляючи вуха, пробурмотів метр Андрі.

– Про вовка помовка. Наш ректор їде, он на майдані, – крикнув один з тих, що сиділи на підвіконні.

Усі хутенько обернулися до майдану.

– Невже це справді наш вельмишановний ректор, метр Тібо? – спитав Жеан Фролло, який, приліпившись до однієї з внутрішніх колон, не міг побачити, що діється зовні.

– Так, так, – відповіли йому, – це таки він, авжеж, метр Тібо, наш ректор!

То й справді, ректор і всі університетські сановники урочисто вирушили зустрічати послів і саме перетинали Палацовий майдан. Школярі, притулившись на підвіконні, зустріли їх глузливими вигуками та іронічними оплесками. У ректора, який очолював той похід, влучив перший, найдошкульніший залп в’їдливих дотепів.

– Добридень, пане ректор! Агов! Добридень вам кажуть!

– Як же він сюди потрапив, старий гравець? Невже залишив свої кості?

– Як він гарцює на своєму мулі! А вуха у мула коротші, ніж у ректора!

– Агов! Добридень, пане ректор Тібо! Tybalde aleator [9] Тібо – гравець у кості (латин.) . Старий дурень! Старий грак!

– Нехай вам бог помагає! Скільки разів цієї ночі вам випадала подвійна шістка?

– Ох, яка препогана у нього пика, сіра, виснажена, пом’ята. Це все від пристрасті до гри в кості!

– Куди це ви так трюхикаєте, Тібо? Tybalde ad dados [10] Тібо з гральними костями (латин.). , задом до Університету і передом до Міста?