Віктор-Марі Гюго - Собор Паризької Богоматері

– Мішель Жіборн!

– Хто мене кличе? – вигукнув Юпітер, мовби щойно прокинувся.

– Я, – відповів незнайомець.

– А! – промовив Юпітер.

– Негайно починайте, – сказав той, – виконуйте волю народу. Я берусь уласкавити головного суддю, а він заспокоїть пана кардинала.

Юпітер перевів дух.

– Шановні панове городяни, – вигукнув він щосили, звертаючись до натовпу, який не переставав його лаяти, – ми зараз почнемо.

– Evoe, Jupiter! Plaudite, dves! [17] Тріумфуй, Юпітере! Аплодуйте, громадяни! (Латин.) – закричали школярі.

– Слава! Слава! – ревнула юрба.

Пролунав оглушливий грім оплесків і навіть після того, як Юпітер уже зник за килимом, зал усе ще двигтів од вітальних вигуків.

Тим часом чоловік, що так магічно обернув «бурю на затишшя», як каже наш любий старий Корнель, скромно повернувся в тінь своєї колони і, напевно, стояв би там, такий же непомітний, нерухомий і мовчазний, коли б його не витягли звідти дві молоді жінки, що, сидячи у першому ряді глядачів, побачили, як він розмовляв з Мітелем Жіборном – Юпітером.

– Метре! – гукнула його одна з них і подала знак, щоб він наблизився.

– Тихше, люба Лієнардо, – промовила її сусідка, приваблива, по-святковому вбрана й від того смілива дівчина. – Це мирянин, йому треба казати не «метр», а «месір».

– Месір! – повторила Лієнарда.

Незнайомий підійшов до балюстради.

– Що вам завгодно, панночки? – чемно спитав він.

– О, нічого! – збентежившись, пробурмотіла Лієнарда. – Це моя сусідка Жіскета Жансієн хоче вам щось сказати.

– Та що ви? – зашарівшись, промовила Жіскета. – Це Лієнарда сказала до вас «метр», а я їй тільки пояснила, що вам треба казати «месір».

І обидві опустили очі. Незнайомець, який був не від того, щоб порозмовляти, розглядав їх, усміхаючись.

– Виходить, вам нема чого мені сказати, панночки?

– Ой, нічогісінько! – відповіла Жіскета.

– Нічогісінько! – повторила Лієнарда.

Високий молодий блондин уже зібрався піти собі, але цікаві дівчата не хотіли випускати свою здобич.

– Mecip! – з навальністю води, що проривається крізь загату, або жінки, яка зважується на щось, промовила Жіскета. – Ви знаєте того вояка, що гратиме в містерії роль Пречистої Діви?

– Ви хочете сказати – роль Юпітера? – спитав незнайомець.

– Ах, так! – вигукнула Лієнарда. – Ото дурненька! То ви знаєте Юпітера?

– Мішеля Жіборна? – перепитав він знову. – Так, панно, знаю.

– Яка у нього пишна борода! – сказала Лієнарда.

– А зараз вони щось гарне показуватимуть? – соромливо спитала Жіскета.

– Дуже гарне, панно, – відповів незнайомець без найменшого вагання.

– Що ж це буде? – поцікавилася Лієнарда.

– Мораліте «Праведний суд Пречистої Діви Марії», панно.

– Ах! Це щось нове, – сказала Лієнарда.

Настала хвилина мовчанки, її порушив незнайомець.

– Так, це зовсім нове мораліте, якого ще не показували.

– Отже, це не те, що давали два роки тому, в день приїзду папського посла, – мовила Жіскета, – коли троє гарненьких дівчат грали…

– Сирен, – підказала Лієнарда.

– І зовсім голих, – додав незнайомець.

Лієнарда соромливо опустила очі. Жіскета, глянувши на неї, теж. Незнайомець, усміхаючись, вів далі:

– То було дуже цікаве видовище. А сьогоднішнє мораліте написано спеціально на честь принцеси Фландрської.

– А пасторалі співатимуть? – спитала Жіскета.

– Що ви! – заперечив незнайомець. – У мораліте? Не треба плутати різних жанрів. Інша річ, якби це було соті!

– Шкода! – промовила Жіскета. – А тоді, біля фонтана Понсо, чоловіки й жінки грали дикунів, які билися між собою і прибирали різні пози, співаючи побожні пісні і пасторалі.

– Те, що годиться для папського посла, – досить сухо зауважив незнайомець, – не годиться для принцеси.

– А коло них, – вела далі Лієнарда, – змагалися музики, граючи на різних духових інструментах величні мелодії.

– А щоб перехожі могли освіжитися, – підхопила Жіскета, – з трьох отворів фонтана били молоко, вино та солодкий напій – пили хто що хотів.

– А трохи нижче від фонтана Понсо, – не вгавала Лієнарда, – поблизу церкви святої Тройці, показували пантоміму «Страсті Господні».

– Ще б пак не пам’ятати! – вигукнула Жіскета. – Господь Бог на хресті, а обабіч – розбійники.

Тут молоді цокотухи, захопившись спогадами про приїзд папського посла, заторохтіли разом:

– А трохи ближче, біля брами Малярів, було багато людей у дуже пишних убраннях.

– А пам’ятаєш, як коло фонтана святого Немовляти мисливець гнався за ланню під гучні звуки мисливських рогів і гавкання псів?