Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

– Він там сам. Якщо його вбити, нам не буде чого боятися.

Граф похитав головою.

– Він озброєний і готовий до нападу. Якщо ми його застрелимо, то навряд чи вдасться звідси вибратися. Крім цього, цілком можливо, що поліція вже знає, які у нього є докази. Стривай! Що це?

Від вікна почувся якийсь неясний звук. Обидва чоловіки стрепенулися, але надалі все було тихо. За винятком однієї дивної фігури, що сиділа в кріслі, кімната, безумовно, порожніла.

– Це щось на вулиці, – сказав Мертон. – А тепер погляньте сюди, шефе, у вас є мізки. І ви можете зрозуміти як нам звідси вибратись. Якщо мої кулаки зараз ні до чого, вирішувати вам.

– Я дурив і розумніших чоловіків, ніж він, – озвався граф. – Камінець тут, у моїй потаємній кишені. Я не ризикую залишати його деінде. Його можна сьогодні ж переправити з Англії та розпиляти на чотири частини в Амстердамі вже до неділі. Він нічого не знає про Ван Седдара.

– Я думав, що Ван Седдар поїде наступного тижня.

– Він мусив, але тепер має плисти наступним пароплавом. Комусь із нас необхідно проскочити з камінчиком на Лайм-стрит і сказати йому.

– Але фальшиве дно ще не готове.

– Ну, доведеться сприймати все, як є, щоб не втрачати жодної хвилини.

Знову відчувши небезпеку, яка в спортсмена в крові, він зупинився й уважно визирнув у вікно. Той слабкий звук і справді долинув із вулиці.

– Що ж стосується Голмса, – продовжував він, – то його можемо достатньо легко обдурити. Розумієте, цей клятий дурень нас не заарештує, якщо зможе дістатися до камінця. Ми й пообіцяємо йому камінчик. Спрямуємо його по хибному шляху, і перш ніж він виявить, що заблукав, діамант уже буде в Голландії, а ми покинемо країну.

– Мені це подобається! – з посмішкою вигукнув Сем Мертон.

– Ви підете до голландця і скажете йому, щоб поквапився. Я переконаю цього нездару в тому, що камінець у Ліверпулі. Чорти б побрали цю музику, як вона мене дратує! А коли він виявить, що здобич не в Ліверпулі, камінець розпиляють на четверо, а ми опинимося у відкритому морі. Підійдіть сюди, щоб вас не було видно в щілину для ключа. Ось цей камінець.

– Цікаво, як ви наважилися носити його при собі.

– А що ще може бути безпечніше? Якщо ми зуміли поцупити його з Вайтхолла, то хтось інший міг би викрасти його з мого житла.

– Дайте поглянути на нього.

Граф Сильвіус кинув застережний погляд на свого товариша і не зважав на його немиту руку, що простягнулася до нього.

– Невже ви думаєте, я відберу його у вас? Обережно, пане, я вже втомився від ваших натяків.

– Ну, гаразд, не ображайтесь, Семе. Ми не можемо дозволити собі чвар. Підійдіть до вікна, якщо хочете роздивитися цю красу, як слід. Тепер тримайте проти світла! Ось!

– Дякую!

Шерлок пружиною вистрибнув із крісла манекена та вихопив коштовність. Тепер він тримав її в одній руці, а іншою спрямував револьвер у голову графа. Двоє лиходіїв від подиву роззявили пельки. Перш ніж вони оговтались, Голмс натиснув на електричний дзвінок.

– Жодного насильства, панове, жодного опору, прошу вас! Бережіть меблі! Вам повинно бути вже ясно, що ваша позиція програшна. Поліція чекає внизу.

Розгубленість графа перемогла його лють і страх.

– Але хай йому грець, як? – прохрипів він.

– Ваше здивування цілком природне. Ви ж не знаєте, що за цією фіранкою є ще одні двері, що ведуть до моєї спальні. Мені здалося, що ви мене почули, коли я змістив фігуру, але удача була на моєму боці. Це дало мені шанс вислухати всю вашу бесіду, яка була б не такою відвертою, якби ви знали про мою присутність.

Граф махнув, як переможений.

– Ми здаємося, Голмсе. Тепер я вірю, що ви сам диявол.

– У будь-якому разі недалеко втік від нього, – відгукнувся Шерлок із чемною посмішкою.

Тугодум Сем Мертон лише тепер спромігся оцінити ситуацію. Коли відгомін важких кроків долинув зі сходів, він нарешті порушив тишу.

– Здається, фараон! – сказав він. – Ніяк не второпаю, що з цією скрипучою скрипкою! Я досі її чую.

– Ще б пак, – відповів Голмс. – Маєте цілковиту рацію. Нехай ще пограє! Сучасні грамофони – чудовий винахід.

Поліція з’явилася блискавично, кайданки клацнули, а злочинців повели до кеба, що їх очікував. Ватсон залишився з Шерлоком, аби привітати зі свіжим листочком, що прикрасив його лавровий вінок. І знову їхню розмову перервав неспокійний Біллі зі своєю тацею.

– Лорд Кантлмір, сер.

– Кличте його, Біллі. Це знаменитий пер, котрий представляє інтереси найвищих осіб, – дозволив Голмс. – Це вірний і відданий чоловік, котрий належить до старого режиму. Змусимо його бути чемним? Посміємо дозволити собі таку примху? Він іще не знає нічого з того, що сталося.