Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

– Справді, сер, ви робите мені компліменти. Старий барон Доусон сказав напередодні своєї страти, що в моєму випадку те, що втратила сцена, здобув закон. А тепер ви вихваляєте мої маленькі перевтілення.

– То це все були ви… особисто?

Шерлок стенув плечима.

– Можете побачити в кутку парасольку, яку ви так ввічливо подали мені на Майноріс, перш ніж щось запідозрити.

– Якби я знав, то ви, можливо, ніколи…

– Не побачив знову цього скромного житла. Я це чудово усвідомлював. Ми всі схильні помилятися, про що потім шкодуємо. Але ви мене не впізнали, тож ми зараз тут!

Густі брови графа насупилися ще дужче над його загрозливими очима.

– Те, що ви сказали, лише погіршує справу. Отже, це були не ваші шпигуни, а ви самі лізете в чужі справи! Ви зізналися, що переслідували мене. Чому?

– Та годі вам, графе. Ви ж звикли стріляти левів в Алжирі.

– Ну, то й що?

– Чому?

– Чому? Це спорт… хвилювання… небезпека!

– І, без сумніву, можливість звільнити країну від хижака?

– Точно!

– Мої причини такі ж!

Граф схопився на ноги, і його рука мимоволі потягнулася до кишені на стегні.

– Сідайте, сер, краще сідайте! Була ще одна, важлива причина. Мені потрібен цей жовтий діамант!

Граф Сильвіус відкинувся на спинку крісла зі злою посмішкою.

– Дзуськи! – видихнув він.

– Ви ж знали, що я за це вас переслідую. Справжня причина вашої появи тут сьогодні – бажання дізнатися, що я знаю про цю справу та наскільки важливо мене прибрати. Ну, маю вам сказати, що з вашої точки зору в цьому справді існує необхідність, адже я знаю все, крім того, про що ви мені зараз скажете.

– Ага! І чого ви ще не знаєте?

– Де зараз діамант корони.

Граф хитро поглянув на свого співбесідника.

– І ви хочете це знати, правильно? Й як, до дідька, я маю вам сказати, де він?

– Можете і скажете.

– Справді?

– Ви не станете блефувати зі мною, графе Сильвіус.

Очі Голмса, коли він дивився на відвідувача, звузилися та загрозливо блиснули, вони були як два сталеві леза.

– Я дивлюся на вас, наче крізь скло. І бачу вас до глибини душі.

– Тоді, природно, ви бачите, де зараз діамант!

Шерлок грайливо плеснув у долоні, а потім глузливо покивав пальцем.

– Ви знаєте, самі це визнали!

– Я нічого не визнавав.

– А тепер, графе, якщо будете розсудливі, то ми зможемо домовитися. Якщо ні, то ви постраждаєте.

Граф Сильвіус закотив очі до стелі.

– І ви ще говорите про блеф! – зронив він.

Голмс у задумі поглянув на нього, наче гросмейстер, котрий обмірковує свій вирішальний хід. Потім він відсунув шухляду столу та витягнув звідти пухкий нотатник.

– Знаєте, що я зберігаю в цій книжечці?

– Ні, сер, і не хочу знати!

– Вас!

– Мене?

– Атож, сер, вас! Ви весь тут – усі події вашого мерзенного та небезпечного життя.

– Прокляття, Голмсе! – вигукнув граф із палаючими очима. – Мій терпець має межі!

– Все тут, графе. Реальні факти про смерть старої пані Гарольд, котра залишила вам маєток Блаймер, який ви так швидко проциндрили.

– Це лише ваші мрії!

– І повна історія життя панни Мінні Воррендер.

– Облиште! Ви нічого з цим не зможете вдіяти.

– Тут є ще багато, графе. Ось пограбування потяга на шляху до Рів’єри 13 лютого 1892 року. Ось підроблений чек того ж року банку «Кредит Ліон».

– Ні, тут ви помиляєтесь.

– Отже, не помилився в усьому іншому! А тепер, графе, ви граєте у карти. Коли суперник має всі козирі, то немає сенсу продовжувати.

– Який стосунок має ця вся ця розмова до тієї коштовності, про яку ви згадували?

– Потерпіть, графе. Стримайте ваш нетерплячий розум! Дозвольте мені детально ознайомити зі справою. Я маю все, що свідчить проти вас і вашого охоронця.

– Ви знущаєтеся!

– У мене є свідчення кебмена, котрий відвіз вас до Вайтхоллу, і кебмена, котрий вас привіз. У мене є свідчення швейцара, котрий бачив вас біля вітрини. У мене є свідчення Айкі Сандерса, котрий відмовився розпиляти камінець. Айкі вас заклав, тож руки вгору.

Жили напнулися на чолі графа. Його засмаглі, волохаті руки стискалися в конвульсіях стриманих емоцій. Він намагався щось сказати, але слова не вилітали з його вуст.

– Ось карти, якими я граю, – зауважив Шерлок. – Я виклав їх на стіл. Але однієї карти бракує. Це король діамантів. Я не знаю, де камінчик.

– І ніколи не дізнаєтесь.

– Ні? Будьте розумнішими, графе. Розгляньте всі аспекти ситуації. Вас заґратують на двадцять років. Так само, як і Сема Мертона. Й який зиск вам зі свого діаманта? Жодного. Але якщо віддасте його, справа до суду не дійде. Ні ви, ні Сем нам не потрібні. Ми хочемо камінець. Відмовтеся від нього, й обіцяю, що ви зможете вийти на свободу, якщо будете гідно поводитись у майбутньому. Бо якщо знову схибите, це буде востаннє. Але цього разу я отримав доручення здобути камінь, а не вас.