Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

– А якщо я відмовлюся?

– Тоді… тоді, на жаль! Ми отримаємо вас, а не камінчик.

На виклик з’явився Біллі.

– Думаю, графе, що було б також добре запросити і вашого колегу Сема на цю нараду. Зрештою, його інтереси також мають бути представлені. Біллі, за вхідними дверима ти побачиш великого та потворного джентльмена. Попроси його зайти.

– А якщо він відмовиться, сер?

– Жодного насильства, Біллі. Якщо скажеш йому, що граф Сильвіус хоче його бачити, він обов’язково зайде.

– Що ви зараз будете робити? – поцікавився граф, коли Біллі зник.

– Тут щойно був мій приятель Ватсон. Я йому сказав, що в мої тенета потрапили акула й окунь; зараз я смикаю за тенета, і вони обоє вигулькують із води.

Граф піднявся з крісла, тримаючи руку за спиною.

З кишені халата Голмса стирчало щось загрозливе.

– Ви не помрете у своєму ліжку, Голмсе.

– Мені також часто спадало це на думку. А це важливо? Зрештою, графе, ви також, імовірніше, зустрінете смерть у перпендикулярній позиції, ніж у горизонтальній. Але такі роздуми про майбутнє занадто хворобливі. Чому б не віддатися нестримній насолоді сьогодення?

Чорні грізні очі головного злочинця раптово спалахнули поглядом дикого звіра. Постать Шерлока ніби зібралася, він напружився і приготувався до несподіванок.

– Даремно тримати пальця на гачку револьвера, друже, – сказав він тихо. – Ви ж прекрасно знаєте, що не наважитесь ним скористатися, навіть якщо я дам вам час його висмикнути. Неприємні та галасливі речі, ці револьвери, графе. Краще віддати перевагу пневматичній зброї. Ой! Здається, я чую легкий крок вашого партнера. Доброго дня, пане Мертон. Доволі нудно стовбичити на вулиці, чи не так?

Боксер-чемпіон, міцно збудований юнак із дурнуватим та упертим обличчям, котрий зупинився на порозі, незграбно застиг біля дверей, поглядаючи на господаря кімнати зі спантеличеним виразом обличчя. Манера спілкування Голмса була незвичною для нього. І хоча він невиразно відчував ворожість, проте не знав, як на це реагувати. Тож звернувся за допомогою до свого більш проникливого товариша.

– Що за гра зараз коїться, графе? Чого хоче цей хлопець? Що в нього?

Його голос був глибоким і хриплим.

Граф стенув плечима, а відповів Шерлок:

– Якщо дозволите сказати це двома словами, пане Мертон, я буду змушений повідомити, що все вирішено.

Боксер усе ж звернувся за поясненнями до свого соратника:

– Він намагається бути смішним, чи як? Та я зараз не в гуморі.

– Ні, якраз навпаки, – заперечив Голмс. – Думаю, що можу пообіцяти, що вам незабаром буде не до жартів. А тепер прошу вашої уваги, графе Сильвіус. Я зайнятий чоловік і не можу гаяти час даремно. Я піду до тієї спальні, порадьтеся за моєї відсутності. Ви можете пояснити своєму товаришу, як складається справа, не соромлячись мене. Я спробую зіграти на своїй скрипці баркаролу з «Казок Гофмана». За п’ять хвилин повернуся за вашою остаточною відповіддю. Ви добре втямили альтернативу, чи не так? Або ви, або камінь.

Шерлок підійшов до стіни, узяв скрипку і пройшов повз відвідувачів. Кілька хвилин по тому через зачинені двері спальні ледь чутно зазвучала жаліслива мелодія.

– В чому справа? – запитав Мертон стурбовано, коли його супутник обернувся до нього. – Він знає про камінь?

– Він забагато знає, можливо, навіть усе.

Жовтувате обличчя боксера стало блідим, як сметана.

– Айкі Сандерс видав нас.

– То це він? Я йому голову відірву, навіть якщо мене за це повісять.

– Нам це не надто допоможе. Необхідно вирішити, що робити зараз.

– Стривайте, – промовив боксер, підозріло поглядаючи на двері спальні. – Він хитрий лис, на будь-що здатен. Він, часом, не підслуховує?

– Як він може підслуховувати під цю музику?

– Маєш рацію. Можливо, хтось стоїть за фіранкою. Занадто багато їх у цій кімнаті.

Він озирнувся і раптом уперше побачив манекен біля вікна і застиг, вказуючи на нього, не в змозі й слова промовити.

– Це лише манекен, – пояснив граф.

– Підробка, правильно? Але вражає! Мадам Тюссо навіть позаздрила б. Як живий, одяг та все інше. Але чорт побрав би ці фіранки!

– Дайте їм спокій! Ми ж марнуємо час, а його в нас небагато. Він може заарештувати нас за цей камінець.

– Дідька лисого, він не зможе!

– Але він дозволить нам утекти, якщо скажемо йому, де камінчик.

– Що! І відмовитися від нього? Відмовитися від ста тисяч фунтів?

– Так, іншого виходу немає.

Мертон почухав свою коротко підстрижену потилицю.