Артур Конан Дойл - Справи Шерлока Голмса

– Ми нахиляємо її під різними кутами, щоб усе виглядало реалістично. Я б не наважився торкнутися до нього, якби фіранка не була опущена. Але коли вона піднята, можна бачити силует через дорогу.

– Ми вже використовували щось подібне раніше.

– Це було ще до мене, – сказав Біллі.

Він розсунув штори та поглянув на вулицю.

– Якісь люди спостерігають за нами звідти. Я бачу одного хлопця біля вікна. Можете самі поглянути.

Ватсон уже ступив крок уперед, аж тут двері спальні відчинилися, і на порозі з’явилася довготелеса, худорлява постать Шерлока, обличчя бліде та підтягнуте, але крок і витримка були такими ж бадьорими, як завжди. Одним стрибком він опинився біля вікна та поправив фіранку.

– Так буде краще, Біллі, – озвався він. – Ви ризикували своїм життям, юначе, а я поки що не можу обійтися без вас. О, Ватсоне, приємно знову вас бачити у вашому старому помешканні. Ви з’явилися у небезпечну хвилину.

– Я так і подумав.

– Можете йти, Біллі. Цей хлопчик – проблема, Ватсоне. Наскільки виправдано дозволяти йому ризикувати життям?

– А в чому небезпека, Голмсе?

– У раптовій смерті, сьогодні ввечері може щось трапитись.

– І що саме?

– Що мене вб’ють, Ватсоне.

– Ви, мабуть, глузуєте, Голмсе.

– Навіть моє обмежене почуття гумору могло б вигадати кращий жарт, ніж цей. Але доки ми можемо насолоджуватися життям, чи не так? Алкоголь дозволено? Газована вода та сигари – на старому місці. Дозвольте ще раз запропонувати вам ваш улюблений фотель. Сподіваюся, ви ще не стали зневажати мою люльку та мій жалюгідний тютюн? Вони мені зараз часто замінюють їжу.

– Але чому б не краще поїсти?

– Тому що розумові здібності загострюються, коли голодуєш. Звісно, ви як лікар, мій любий Ватсоне, маєте визнати, що травлення відбирає кров, дуже потрібну для мозку. А я – мозок, Ватсоне. Решта мене – лише додаток. Тому маю рахуватися з мозком.

– А що це за небезпека, Голмсе?

– Ага. У вашому випадку не зайвим було б запам’ятати ім’я й адресу вбивці. Ви зможете передати їх Скотленд-Ярду, з моєю любов’ю та прощальним благословенням. Його ім’я – Сильвіус, граф Неґретто Сильвіус. Запишіть це, обов’язково запишіть! Мурсайд-Гарденс, 136, Північний схід. Занотували?

Чесне обличчя Ватсона засмикалося від тривоги. Він занадто добре знав величезні ризики, на які наражає себе Шерлок, і добре тямив, що сказане ним, швидше за все, применшення, а не перебільшення. Ватсон завжди був людиною дії, тому не став гаяти часу.

– Розраховуйте на мене, Голмсе, у найближчі дні.

– Ваша мораль навіть на трохи не покращилася, Ватсоне. Ви додали брехню до всіх інших своїх вад. Ваш вигляд має ознаки зайнятого медика, котрого щогодини чекають пацієнти.

– Вони не такі важливі. А чому ви не можете заарештувати цього хлопця?

– Можу, Ватсоне. Тому він так і турбується.

– То чому б не зробити це?

– Бо я не знаю, де діамант.

– А, Біллі мені казав, що зникла коштовність корони.

– Атож, великий жовтий камінець Мазаріні. Я розкинув свої тенета й уже спіймав у них рибу. Але не камінчик. Тож яка користь від їхнього арешту? Певна річ, ми можемо зробити світ кращим, ув’язнивши їх. Але це не те, чого я хочу. Я хочу камінець.

– І цей граф Сильвіус – одна з ваших рибин?

– Авжеж, він акула, що кусається. Інша риба – боксер Сем Мертон. Непоганий хлопець, але граф його використовує. Сем не акула. Він велика, дурна, бараняча голова. Але він усе одно плутається в моїх тенетах.

– А де зараз цей граф Сильвіус?

– Я весь ранок вештався біля його носа. Ви ж бачили мене в ролі старої леді, Ватсоне. Я ще ніколи не був таким переконливим. Він навіть одного разу підняв мою парасольку. «До ваших послуг, мадам», – сказав він. Граф – наполовину італієць, а ви знаєте цей південний темперамент, коли ти дуже люб’язний у доброму гуморі, але сам чорт у кепському. Життя сповнене химерних подій, Ватсоне.

– Це ж могло стати траґедією.

– Можливо, й могло. Я подався за ним до майстерні старого Штраубензе на Майноріс. Він виготовив пневматичну рушницю – дуже гарна робота, наскільки я розумію, і мені здається, вона зараз встановлена у протилежному вікні. Бачили манекен? Звісно, Біллі вам його показав. Будь-коли куля може вцілити в цю прекрасну голову. Гей, Біллі, в чому річ?

Хлопець знову зайшов до кімнати з карткою на таці. Шерлок зиркнув на неї з піднятими бровами та зваженою посмішкою.

– Власною персоною. Я такого не очікував. Треба брати вола за роги, Ватсоне! Цей добродій дуже нервовий. Можливо, ви чули про його репутацію стрільця на далекі відстані. Це й справді було б тріумфальним закінченням його чудової спортивної кар’єри, додавши мене до свого списку. І це ще один доказ того, що він відчуває: я наступаю йому на п’яти.