Array Колектив авторів - Антологія української готичної прози. Том 1

– Реб захистить народ наш!

І всі вірили словам рабинів, бо знали, що реб Лейб-Сурес великий захисник народу нашого, і всі бажали знати, що робить реб у Відні і до кого він ходить. І зростала допитливість, і збільшувалася цікавість у всіх, бо і четвертої, і п’ятої п’ятниці здійснив реб дивну поїздку свою. І коли настала шоста п’ятниця і почув Волько розказ запрягати коней у буду, то загорілася у Волька цікавість, і поклав він собі запитати дивного ребе, де він буває і що робить. І натякнув Волько ребе про бажання своє, і почув у відповідь:

– Ще трохи потерпіть, і про все дізнаєтесь.

Терпів Волько, і терпіли всі, і чекали. І настала сьома п’ятниця, і готувався Волько до поїздки, і приготувався заздалегоди. Це було не даремно, бо покликали Волька до ребе задовго до настання сабашу. І сів реб з Вольком, і поїхали. І настало велике хвилювання, і всі очікували чогось дивного. І було: повернувся реб швидше, ніж у попередні поїздки, і ввійшов до своєї хати і сказав:

– Сьогодні я не тут сабашуватиму.

І реб відійшов у вічність до прабатьків Авраама, Ісаака й батька нашого Якова. І трапилася з гебреями скорбота велика, і здійнявся плач, і зойк, і голосіння. І зійшлося дуже багато люду до будинку дивного ребе, старі й малі, багаті й бідні, і проводили ребе до місця вічного спочинку, і провели, і поховали. І вознеслася душа нашого дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, в небесні оселі, і звеселялася там, бо нагодилася якраз до сабашу. І не встигли всі повернутися до своїх домівок, як дізналися, що робив реб у Відні. І говорили про це протягом усього сабашу, і говорили в наступні дні, і тиждень, і місяці, і роки, і десятиріччя, і говоритимуть доти, доки сяє сонце і світить місяць. І розказували так.

Коли дійшла звістка до ребе Лейб-Суреса про розказ брати наших до війська, тоді він болів серцем, журився і мучився, і молився за порятунок єдиновірців наших. І поклав собі наш дивний заступник з’явитися до кесаря, і благати його про помилування єдиновірців наших. І явився реб перед кесаря, і делікатно просив його не брати наших до війська. І був вражений кесар розумом найсвятішого цадика, і сказав йому:

– Добре, я подумаю.

Але повстали вороги наші, і обступили кесаря, і вклали в серце його не відміняти розказу свого. І зрадив кесар слово своє, і не думав. І прийшов до нього реб Лейб-Сурес, і присоромив його, і казав йому про бідність царства його і про багатство єдиновірців наших. І знову сказав кесар:

– Я подумаю.

Але знову взяли гору ті, що ненавидять нас. І прийшов тоді реб до кесаря з грізним поглядом, і суворим викриттям, і великими погрозами. І було: кесар злякався, і почав благати. І пом’якшав реб, і обмежився лишень одними погрозами. І знову узяли верх вороги наші. І довідався про це реб. Як він довідався?… Хіба ми, прості люди, можемо знати це? І реб почав карати кесаря, і ті кари були дивні і незвичайні. І почне реб чесати волосся, і в кесаря голова болить; і почне реб стригти свої нігті, і в кесаря ломить руки; і кричить кесар:

– Ґвалт! Рятуйте!

І з’явився до кесаря, як жрець до фараона, один із ксьондзів його, і зцілив кесаря, і озлобив серце його проти єдиновірців наших. І обтяжив кесар єдиновірців наших, і почав гнобити їх. І упосліджувати їх. І постав тоді реб перед кесаря з гнівним поглядом і караючою промовою, і нагнав на кесаря страху і великий жах, і на близьких до нього. І вжахнувся кесар. І благав ребе про помилування. І обіцяв зробити все по його хотінню. І відійшов від кесаря реб і мав надію, що закінчаться страждання народу нашого. Але був той кесар м’який серцем, і знов узяли гору вороги наші. І замишляв ксьондз злий замір на ребе, і передав його кесареві, і переконав його прийняти раду свою. І та рада ребе була така: кесар повинен був вистрілити в тінь голови ребе Лейб-Суреса, тільки-но він з’явиться перед кесаря. І була та рада згубна… Ви гадаєте: для ребе Лейб-Суреса? Вай-вай!.. Згубна для порадника кесаря. І було: з’явився реб Лейб-Сурес перед кесаря. І здійняв кесар рушницю, і вистрілив у тінь голови. І ви гадаєте: то була голова найсвятішого цадика?… Вай-вай!.. То була голова ксьондза, радника кесаревого!.. І запалав тоді реб Лейб-Сурес гнівом і люттю, і карав наших ворогів карами жорстокими, муками і смертію. І був удостоєний великої честі реб наш за подвиг свій, бо він устиг на небо до самісінького сабашу.

Великий і дивний цадик був реб Лейб-Сурес! І немає рівних йому!.. Перед ним навіть гусятинський і садогурський цадики, як зорі перед сонцем, як струмок перед морем, як тростинка перед дубом, як берізка перед кедром ліванським, як гой перед обранцем із народу обраного!