Жан-Жак Руссо - Сповідь

Саме в цей час я дізнався, що Франція посилає свої війська до Корсики і що вона уклала договір з Ґенуєю. Договір і відправлення військ занепокоїли мене. Навіть не підозрюючи про те, що все це може якимсь чином стосуватися мене, я все-таки вважав за неможливу і дивну річ для себе працю задля такої справи, як устрій життя народу, що потребувала глибокого спокою, у той час коли цей народ, можливо, буде поневолено. Я не приховував своїх побоювань від пана Буттафоко, та він заспокоїв мене, запевнивши, що, якби в цьому договорі було щось, що загрожувало б свободі його народу, то він, як добрий громадянин, не залишався б на службі Франції. Насправді його відданість справі щодо створення законотворення Корсики, тісний зв’язок з Паолі не давали жодних підстав сумніватися в його намірах. Дізнавшись, що він часто буває у Версалі та Фонтенбло й підтримує відносини з де Шуазелем, я виснував для себе тільки те, що йому відомі справжні наміри французького двору, про що він і натякнув мені, не бажаючи ясніше висловлюватися в листах.

Усе це якоюсь мірою заспокоювало мене. Але, нічого не розуміючи в цій відправці французьких військ, не допускаючи навіть думки, що вони могли з’явитися там для захисту свободи Корсики (бо вона й сама чудово могла захиститися), я не міг остаточно заспокоїтися і серйозно взятися до праці, яку вже собі був запланував, щоб долучитися до роботи над корсиканським законодавством у тій частині його розроблення, участь у якій мені було запропоновано. А все тому, що досі не мав вагомих доказів, чи не виявиться раптом, що все це – лише гра, затіяна з метою вкотре позбиткуватися наді мною. Тож я дуже хотів побачитися з Буттафоко: це був єдиний спосіб почути від нього потрібні мені роз’яснення. Він пообіцяв мені цю зустріч, якої я чекав з величезним нетерпінням. Я не знаю, чи був у нього насправді такий намір, але якби навіть він його мав, то на заваді нашій зустрічі стали мої лиха.

Все більше роздумуючи про накреслену програму, занурюючись глибше у розгляд матеріалів, які мав, я чимдалі гостріше відчував потребу вивчити ближче і народ, який потребував нового устрою так, щоб він відповідав його потребам, і землю, населену цим народом, і те, в який спосіб до нього належало застосувати нові політичні установлення. А тим часом від дня до дня мені ставало дедалі ясніше одне: я не можу зібрати на відстані ті необхідні відомості, якими я мусив керуватися в своїй роботі. Я cповістив листом про це Буттафоко: той і сам погоджувався з цим, і хоча я ще остаточно не вирішив їхати на Корсику, однак багато думав про те, як краще здійснити цю подорож. Я розповів про це Дастьє – він колись служив на цьому острові при панові де Майбуа і тому мусив його знати. Він будь-що заповзявся відраяти мене від цього наміру і, правду кажучи, змалював корсиканців та їхню країну такими жахливими, що я майже зовсім був охолов до цієї поїздки.

Та коли переслідування в Мотьє змусили мене розмірковувати про переселення зі Швейцарії, думка про це знову розжеврілася в мені – тепер я сподівався знайти нарешті у цих острів’ян той спокій, якого мене скрізь позбавляли. Одне тільки відлякувало мене від цієї подорожі – ота моя нездатність і одвічна нехіть до діяльного життя, на яке я тепер міг себе там приректи. Створений для того, щоб розмірковувати на дозвіллі, в самотині, я не здатний був говорити, діяти, займатися справами серед людей. Природа, що дарувала мені талант до першого, геть чисто відмовила в таланті до другого. А тим часом я відчував, що, не беручи безпосередньої участі в справах громадських, я буду змушений, щойно потраплю на Корсику, спілкуватися з її народом і дуже часто радитися з вождями. Адже сама мета моєї подорожі вимагала, щоб замість шукати притулку я збирав необхідні мені відомості серед народу. Поза всяким сумнівом, я не зможу там цілком належати собі і, проти волі потрапивши у самий вир подій, для яких я не був народжений, я житиму там життям, яке зовсім не відповідає моїм схильностям, тож справлю зовсім небажане, найгірше враження про себе. Я знав наперед, що не зможу потвердити своєю присутністю ту думку про мої здібності, яка склалася в них на підставі моїх книг, що я дискредитую себе в очах корсиканців і остаточно втрачу, на шкоду їм і самому собі, їхню довіру, без якої мені не вдасться успішно виконати ту справу, якої вони від мене сподіваються. Я був певен, що, покинувши таким чином звичну свою царину, я стану мало корисним для них, а самого себе зроблю нещасним.