Жан-Жак Руссо - Сповідь

Але найбільше я був здивований, коли дізнався, що, крім приватних розмов, які Дідро і Ґрімм часто вели з Терезою та її матір’ю, щоб віддалити їх від мене, хоча й не досягли мети через опір Терези, обидва вони часто і потай розмовляли з її матір’ю, і Тереза ніяк не могла вивідати, що вони задумали. Вона знала тільки, що тут були замішані маленькі подарунки, що вони часто відвідували одне одного таємно від неї, а про причину такої таємничості вона нічого не знала. Вже задовго до того, як ми виїхали з Парижа, у пані Ле Вассер увійшло в звичай відвідувати Ґрімма двічі, а то й тричі на місяць і проводити в нього по кілька годин у таких конфіденційних розмовах, що Ґрімм завжди відсилав при цьому свого лакея.

Я думав, що вони відновили свій колишній задум, у який намагалися втягнути і Терезу, обіцяючи влаштувати їй і матері через пані д’Епіне яку-небудь торгівлю сіллю чи тютюнову крамницю, – одне слово, намагаючись їх підкупити. Їх запевняли, що я не в змозі що-небудь зробити для них і що через них не можу що-небудь зробити і для самого себе. Оскільки в усьому цьому я не бачив нічого, крім добрих намірів, то й не дуже сердився на них. Мене обурювала тільки таємничість, особливо з боку пані Ле Вассер: стара з кожним днем усе більше лестила і догоджала мені, що не заважало їй постійно нишком дорікати дочці за те, що та мене дуже любить, що все мені розповідає, що вона дурна і буде за це покарана. Ця жінка володіла винятковим мистецтвом з одного вола три шкури дерти, приховуючи від одного те, що отримувала від іншого, а від мене – що отримувала від усіх. Я міг би пробачити їй жадібність, але не міг пробачити лицемірства. Навіщо їй потрібно було від мене таїтися, коли вона добре знала, що я бачив своє щастя в щасті її дочки та її власному?

Все, що я робив для її дочки, я робив для самого себе, але те, що я робив для матері, заслуговувало з її боку на деяку вдячність; вона мала бути б вдячливою за це принаймні своїй дочці і любити мене ради любові до неї. Я витягнув її з крайньої вбогості, забезпечував її життя, мені вона була зобов’язана всіма знайомствами, з яких мала таку вигоду. Тереза довгий час годувала її своєю працею, а тепер годувала моїм хлібом. Вона всім була зобов’язана цій дочці, для якої нічого не зробила; інші її діти, яких вона забезпечила, ради яких сама розорилася, не тільки не давали нічого на її утримання, але ще й пожирали і її, і мої кошти. Я вважав, що в такому становищі вона повинна була б дивитися на мене як на свого єдиного друга, найнадійнішого свого покровителя, і не тільки не тримати від мене в таємниці мої власні справи, не тільки не влаштовувати змови проти мене в моєму власному будинку, але й віддано інформувати мене про все, що мене стосувалося, якщо вона дізнавалася про це раніше за мене. Якими ж очима я повинен був дивитися на її фальшиву і загадкову поведінку? А тим паче що повинен був думати про почуття, які вона намагалася прищепити своїй дочці? Якою жахливою мала бути її невдячність, якщо вона намагалася викликати її і в дочці!

Всі ці міркування так відвернули зрештою моє серце від цієї жінки, що я не міг більше дивитися на неї без презирства. Проте я не переставав ставитися з повагою до матері своєї подруги і в усьому виявляти їй майже синівську увагу й пошану. Але, правда, я не любив довго залишатися з нею, мені не властиво обмежувати себе.

То була ще одна коротка мить мого життя, коли я бачив щастя дуже близько, але не мав можливості його досягти, і в тому не було моєї провини. Якби у цієї жінки виявилася добра душа, ми були б щасливі всі троє довіку, і той з нас, хто залишився б живим останнім, був би гідний співчуття. Ви побачите, що вийшло замість цього, і вирішите, чи міг я змінити хід подій.

Пані Ле Вассер, побачивши, що я захопив частину її влади над серцем дочки, спробувала її собі повернути і, замість того щоб через неї шукати моєї прихильності, почала намагатися зовсім віддалити її від мене. Один із способів, які вона застосувала, полягав у тому, що вона покликала на допомогу свою родину. Я просив Терезу, щоб до Ермітажу нікого не запрошували, і вона мені це обіцяла. Їх запросили, коли мене не було там, і не спитавши дозволу у неї, а потім змусили її не говорити мені нічого. Важкий тільки перший крок, далі пішло легше. Досить хоч раз що-небудь приховати від коханої людини, і потім буде не совісно чинити так з нею в усьому. Щоразу, коли я був у Шевреті, Ермітаж наповнювався гостями, які розважалися там собі на втіху. Мати завжди має великий вплив на дочку, якщо та добра з природи. Однак, хоч яким би шляхом пані Ле Вассер бралася до справи, вона ніколи не могла змусити Терезу брати участь у змовах проти мене. Щодо самої старої, то її рішення було безповоротне: бачачи, з одного боку, свою дочку і мене, у яких можна було жити і тільки, а з другого – Дідро, Ґрімма, Гольбаха і пані д’Епіне, які багато обіцяли і дещо давали, вона вирішила, що не програє, прилучившись до барона і дружини головного відкупника. Коли б я був зіркіший, то давно побачив би, що пригрів змію у себе на грудях. Але через свою сліпу довірливість, яку тоді ще ніщо не похитнуло, я навіть не уявляв собі, що можна бажати шкоди тому, кого ти повинен любити. Бачачи, як навколо мене плетуть тисячі інтриг, я тільки скаржився на тиранію тих, кого називав своїми друзями, і хто хотів, на мою думку, змусити мене бути щасливим собі до вподоби, а не мені.