Жан-Жак Руссо - Сповідь

Мені лишалося тільки одне – зажадати назад свій твір, коли мене позбавили означеної винагороди. Я написав про це панові д’Аржансону, який завідував Оперою. До цього листа я додав рахунок, проти якого нічого не можна було заперечити. І лист, і рахунок залишилися без відповіді. Мовчання цієї несправедливої людини глибоко образило мене і остаточно знищило ту невелику повагу, яку я завжди почував до його вдачі і талантів. Отже, Опера зберегла за собою мою п’єсу і обманом позбавила мене тієї винагороди, за яку я її віддав. Від слабкого до сильного – це називається украсти; від сильного до слабкого – просто скористатися чужим добром.

Що ж до грошового прибутку від цього твору, хоча він не дав мені і чверті того, що дав би іншому, я все ж таки дістав змогу прожити кілька років без переписування нот, яке йшло весь час досить погано. Я отримав сто луїдорів від короля, п’ятдесят від пані де Помпадур – за виставу в Бель-Вю, де вона сама зіграла роль Колена, п’ятдесят від Опери і п’ятсот франків від Піссо – за право видання. Отже, ця інтермедія, що коштувала мені п’ять-шість тижнів праці, дала мені майже стільки ж грошей, незважаючи на мої нещастя і мою нетямущість, скільки згодом дав «Еміль», що коштував мені двадцяти років міркувань і трьох років праці. Але за матеріальне благополуччя, що дала мені ця п’єса, я заплатив нескінченними неприємностями, які вона на мене накликала. Вона стала розсадницею таємних заздрощів, що виявилися значно пізніше.

З часу її успіху я вже не помічав ні у Ґріммі, ні у Дідро, ні у будь-кому ще із знайомих літераторів тієї щирості, тієї відвертості, тієї втіхи бачити мене, які, як мені здавалося, я зустрічав раніше. Як тільки я з’являвся у барона, всі одразу уривали розмову. Товариство розпадалося на маленькі групки, чулося перешіптування, і я залишався сам, не знаючи, з ким заговорити. Я довго терпів це образливе відчуження і, бачачи, що пані Гольбах, жінка люб’язна і мила, і далі приймає мене добре, зносив грубощі її чоловіка, поки їх можна було витерплювати. Та одного разу він без будь-якої причини і приводу напав на мене так грубо у присутності Дідро, який не промовив при цьому ні слова, і Маржанси, який не раз говорив мені потім, що він дивувався м’якості і стриманості моїх відповідей, що я пішов, наважившись нарешті залишити його будинок і ніколи вже туди більше не повертатися. Це не завадило мені завжди з повагою говорити про нього і про його будинок, тоді як він говорив про мене завжди тільки в образливих і презирливих висловах, називаючи мене не інакше, як жалюгідним педантом, хоча ніколи не міг вказати яку-небудь мою провину перед ним або перед якими-небудь близькими йому особами. Ось як він врешті-решт виправдав мої передчування і побоювання.

Що стосується мене, я гадаю, що мої друзі пробачили б мені написання книг, і до того ж чудових книг, оскільки така слава не була чужа і їм самим, але вони не змогли пробачити мені ні написання опери, ні її блискучого успіху, бо ніхто з них не був у змозі вступити на той самий терен і претендувати на такий самий успіх. Лише Дюкло, який стояв понад заздрістю, став ще прихильніший до мене і ввів мене до мадемуазель Кіно, де я зустрів ту увагу, ввічливість і люб’язність, яких не знайшов у будинку Гольбаха.

У той час як в Опері грали «Сільського чаклуна», її автор виявив себе і у Французькій Комедії, але не так успішно. Не зумівши протягом семи чи восьми років добитися постановки свого «Нарциса» на сцені італійського театру, я втратив цікавість до цього театру через погану гру його акторів у французьких п’єсах і захотів передати свою п’єсу французам. Я розповів про своє бажання акторові Лану, з яким був знайомий і який, як відомо, був порядною людиною і теж літератором. «Нарцис» йому сподобався, він узявся поставити його, не розголошуючи імені автора, а тим часом добув мені дозвіл на безкоштовний вхід до Французької Комедії, що було мені дуже приємно, оскільки я завжди віддавав перевагу цьому театру над двома іншими. П’єса була схвалена і поставлена без згадування імені автора, але у мене є підстави думати, що для акторів та багатьох інших воно не залишилося невідомим. Ролі перших коханців виконували Госсен і Ґранваль, і хоча загального розуміння п’єси, на мій погляд, не було досягнуто, не можна було сказати, щоб її погано зіграли. В усякому разі я був здивований і зворушений поблажливістю публіки, що мала терпець спокійно прослухати її з початку до кінця і навіть витримати другу виставу, не виявляючи найменших ознак нетерпіння.