Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

У Британії була зграя дилерів, яка мала добрий зиск, імпортуючи кокаїн з Іспанії. Доки її не розвалила поліція, вона щотижня ввозила до країни 50—60 кг кокаїну. Наркотик вона закуповувала в колумбійського посередника в Іспанії по 18 000 фунтів за кілограм і продавала у Великій Британії за 22 000 фунтів. Обсяг продажів становив понад мільйон фунтів на тиждень, або майже 60 млн на рік. Зиск становив понад 10 млн фунтів. Можна було б припустити, що менеджмент такої великої операції з річним обігом майже 100 млн доларів обійматиме чимало шахраїв. Але, згідно з інтерв’ю Гоум-офісу, бізнесом на багато мільйонів фунтів керували тільки дві людини 28.

Ватаги не рекрутували багато людей до свого міні-«картелю», а використовували іншу модель людських ресурсів, наймаючи чималу команду фрілансерів для виконання різної роботи. Кур’єр зустрічав колумбійських перемитників у Лондоні, забираючи вантаж у 10 кг кокаїну, який розвозив по всій Великій Британії. Кожна транзакція давала йому близько 800 фунтів стерлінгів. Наступного дня покупці доставляли готівку збирачеві грошей у Лондоні, якому платили 250 фунтів стерлінгів на день. Іншій людині платили таку ж суму за підрахунок грошей (пересічно за день роботи він оприбутковував 220 000 фунтів). Третя особа доправляла платню двом особам: венесуелці, яка допомагала колумбійцям повернути свої гроші в Іспанію, і «тримачеві грошей», який ховав гроші, зароблені підприємством. Орударі також наймали водія за 200 фунтів на день. На круг двоє ватагів мали півдесятка людей, які виконували різні завдання, не бувши «членами» банди – і не бачивши в живі очі прибутку дилерів.

Крім фрілансерів, картелі часто співпрацюють з іншими злочинними організаціями. Мало який картель здатний проконтролювати весь ланцюжок поставок наркотиків – від виробництва до ритейлу. Наразі кілька мексиканських картелів роблять усе можливе, щоб узяти під свій контроль вирощування коки в Колумбії та роздрібну торгівлю у США. Але це виняток. Натомість більшість організацій перемитників наркотиків спеціалізується на одній ланці ланцюжка. Одна банда займається імпортом і передає продукт іншій банді, яка береться до національної дистрибуції, перш ніж інші посіпаки подбають про торгівлю на вулиці.

За такої схеми відносин між ланками бізнесу велику вагу має професійність людей. І, напрочуд, стосунки між наркоторгівцями більш щиросерді, ніж можна собі уявити. Наприклад, познайомтеся з наркоторгівцем дипломатичної вдачі Пітом, який заробляє на життя імпортом кокаїну з Південної Америки до Нідерландів. Одного дня він замовляє 20 кг кокаїну, що за гуртовими цінами в Нідерландах обійдеться в понад півмільйона євро. Кокаїн від контактної особи Піта в Бразилії прибуває безпечно. Але результати тестування кокаїну Піта не влаштовують. 12 кг продукту добрі, але решта 8 кг не відповідають вимогам, і він телефонує продавцеві, аби поскаржитися на «крейду». Ми знаємо це, бо без відома Піта його телефон прослуховувала голландська поліція (в якій працюють справжні вивідувачі, бо один ордер на прослуховування видається приблизно на кожну тисячу робочих телефонів у країні).

У цей момент, якби то був голлівудський фільм, Піт відрядив би кілера першим-ліпшим літаком до Ріо, щоб уладнати справу. Але відбувається інше. За справи береться група обслуговування клієнтів експортної компанії. Бос перепрошує Піта за недогляд щодо якості, бо, каже, його звична контактна особа не змогла доправити 20 кг, і довелося звертатися до іншого постачальника. Щоб виправити помилку, він обіцяє відрядити до Нідерландів «інженера», щоб переробити «крейдяний» кокаїн на щось путяще. Піт іще трохи бурчить із цього приводу, але кров не проливається.

Аналогічний епізод відбувається трохи згодом. Піт вдається до своїх старих трюків, цього разу з допомогою кур’єра, що має летіти з Південної Америки з валізою, напакованою кокаїном. План розвалюється, коли в кур’єра стається нервовий зрив перед посадкою до літака. Замість того щоб нести наркотики на борт, він кидає валізу в аеропорту, відмовляючись від продукту на тисячі доларів. Він сповіщає про новину Піта, який, не дивно, лютує і підозрює, що, далебі, кур’єр не викинув кокаїн, а продав комусь іншому. Якийсь час він, мабуть, бажав помститись і вбити кур’єра. Його постачальник кокаїну в Бразилії – мабуть, сподіваючись покутувати за попередню партію «крейди», – навіть пропонує сам уколошкати махляра. На щастя для кур’єра, у Піта є тверезіший брат, який вирішує сам рушити до аеропорту й перевірити ту версію. Він переконується, що кур’єр не бреше, й переконує Піта скасувати вбивство. Попри втрату (або й крадіжку) готівки за валізу кокаїну, некомпетентний перемитник лишається жити до наступного разу.