Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Щоб перебувати час, 268 жінок, замкнених у в’язниці (серед яких 38 іноземок-наркокур’єрок), під час моїх відвідин працюють, роблячи свічки, квіткові композиції та ювелірні вироби, що продаються відвідувачам у крамниці сувенірів при тюрмі. Це робиться почасти для того, щоби в’язні не байдикували й трималися подалі від неприємностей. Є й ще одна мотивація. 60 % прибутку від продажу розподіляються між в’язнем і в’язницею, а решта 40 % іде сім’ї ув’язненого. Це частина ширшого плану підтримувати зв’язок із родичами під час відсиджування. Сантана міркує, що люди частково вступають до банд та інших злочинних груп, бо в них у житті немає іншого опертя. Тому він робить усе можливе, щоб зберегти сімейні зв’язки в’язнів. В одному з випадків єдиним членом родини, якого працівники змогли вистежити, був далекий дядько, який жив за двісті миль у горах. Сантана відрядив офіцера на мулі, щоб знайти дядька і привезти на зустріч, що той і зробив. У Нахайо 92 % в’язнів приймають відвідувачів, особливо висока ця цифра в жіночій в’язниці. (Самотність скрізь у світі засмучує жінок у в’язниці; чоловіки не такі чутливі, як жінки, коли йдеться про підтримання контактів під час відбування покарання.)

Уживаються заходи, щоб допомогти в’язням із роботою після відбуття покарання. Нахайо має пекарню, де порядкують в’язні, які щодня підводяться о 5:30 ранку, щоб спекти 2000 коржів. Усіх вчать читати. Сантана хвалиться, що рівень неписьменності дорівнює нулю: заняття з читання обов’язкові, а ледарі позбавляються таких привілеїв, як телефонні дзвінки або, коли це не діє, подружні візити. Наразі 30 в’язнів вивчають університетський курс права та психології.

Найважливіше, що персонал у цих в’язницях відрізняється від персоналу інших в’язниць країни. У більшості в’язниць у Латинській Америці порядкує або армія, або поліція. Це катастрофічно: охорона схильної до заколотів в’язниці трактується як важка, неприваблива робота, тому виконують її найгірші представники силових відомств. Домініканська Республіка стала на протилежну позицію: для зниження ризику корупції вона категорично не бере на роботу тих, хто служив у поліції або армії. Натомість рекрути вчаться протягом більшої частини року, а тоді переходять на зарплату, що втричі більша від заробітку їхніх колег у старій системі в’язниць. Через вищі зарплати, тим важче підкупити людей.

Це дорого: нова система коштує близько 12 доларів на одного в’язня на день, що більш ніж удвічі дорожче, ніж у старій системі. Сантана постійно обстоював потребу витрачати більше на в’язниці, щодо яких поширена думка, що люди там повинні гнити, а не мати гарне до себе ставлення. Коли я вперше прийшов до його кабінету, він давав по телефону інтерв’ю ток-шоу на панамському радіо, ведучий якого налаштований скептично до викидання грошей на покидьків суспільства. Сантана не здається. Він наполягає:

– Це соціальна інвестиція, яка дає величезні заощадження суспільству. Якщо ви не витрачаєте ці податки на злочинців, злочинці стають більш небезпечними.

Деякі приклади того, як витрати кількох додаткових доларів можуть заощадити тисячі, сміховинно прості. У нових в’язницях Домініканської Республіки в’язні одержують безкоштовне харчування. На перший погляд, це може здатися послабленням порівняно зі старою системою, в якій харчі приносили родичі й друзі, а якщо ніхто не приходив, в’язень ходив голодний. Внутрішнє забезпечення харчуванням ліквідувало одне з найбільших джерел в’язничної контрабанди: давніше члени сім’ї тайкома проносили зброю й наркотики до в’язниці, ховаючи все у мішках з рисом або запікаючи у хлібини. Витрачання додатково кількох центів на день, щоб забезпечити кожного в’язня мискою рису і бобів – справді «м’який» захід – означає, що ускладниться їхній доступ до ножів, зброї та наркотиків. Платнику податків, може, не до вподоби платити за ланчі в’язнів, але квасоля дешевша за металошукачі.

• • •

Деяким злочинним організаціям потрібна велика кількість штатних працівників. Сальвадорські банди ідентифікують своїх членів за татуюванням, мексиканські картелі іноді замовляють сорочки та бейсболки з емблемами. Проте не всі організації наркоторгівців мають таку формалізовану структуру. У заможних країнах, зокрема з гарною поліцією, банди наркоторгівців здебільшого нечисленні й слабко організовані. Вони не вдаються до розширення, бо з більшим масштабом зростає ризик їх виявлення: кожний новий член стає ще одним потенційним витоком інформації, та й перевірка й моніторинг великої групи спільників непрактичні. Тому наркодилери в заможному світі працюють не на засадах партнерства, як «Наша родина», і не із великим штатом, як «Баріо 18», а спираються на мережу випадкових позаштатних працівників, кожен з яких мало знає про інших.