Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Отак і виходить авторитарна структура, у якій рядові повинні робити те, що кажуть, подобається це чи ні.

Вступ у банду теж слід у розумних межах ускладнити, щоб відокремити серйозних рекрутів від дармобитів. Банди, як і інші членські організації, від гольф-клубів до студентських братств, встановлюють для кандидатів вступний внесок у вигляді платежу чи ритуалу ініціації. (Кажуть, в одному з обрядів ініціації нових учнів у «Мічоаканській родині», кровожерному мексиканському наркокартелі, змушували читати праці Джона Елдреджа – американського автора християнських книжок про самодопомогу.) І, звичайно, на відміну від гольф-клубів, в’язничні банди вбивають тих, хто відмовляється від членства. У цьому теж є своя викривлена рація: якщо можна примусити до пожиттєвого членства, ризик перетворення членів на інформаторів значно знижується.

Крім того, що можуть пришити за зав’язку чи непокору, новачків найбільше утримує від вступу ризик наразитися на збиткування або визиск самою бандою. Почасти знехіть до мексиканської мафії зумовлювалася тим, що її ватажки звикли визискувати і грабувати молоду парость майже так само, як і всіх інших. Ієрархічна, недемократична структура банди дозволяє старшим бандитам підживлятися коштом рекрутів, які не можуть піти. У тривалій перспективі хижацтво шкодить банді, бо не буде охочих вступити до неї, але на повсякдень старшим бандитам кортить оподатковувати молодших. Тобто в банди проблема з тим, що економісти називають колективною дією. Усі виграють, якщо члени погодяться не експлуатувати один одного, але індивідуальні стимули експлуатації настільки сильні, що навряд чи всі будуть дотримуватися угоди.

Як злочинні угруповання вирішують проблему колективної дії? У захопливому дослідженні в Journal of Law, Economics and Organization Девід Скарбек, економіст Королівського коледжу в Лондоні, проаналізував структуру «Нашої родини». Банда має проблему: як залагодити інтереси членів таким чином, щоб у старших гангстерів не було стимулу обчухрувати молодших. Для цього банда розробила складну систему правил, покликану забезпечити, щоб жоден член не був зацікавлений в експлуатації іншого, а якщо він це зробить, його притягнуть до відповідальності. Усе це викладено в ретельно розробленій «конституції», копію якої отримала ФБР. Ієрархія банди складається з чотирьох рівнів. На вершині перебуває «генерал», у якого в підпорядкуванні до десятьох «капітанів». Вони, своєю чергою, командують «лейтенантами», які відповідають за рядових членів – «солдатів». (Багато перших членів «Родини» були ветеранами В’єтнаму, що може пояснити військову структуру.) Щоб уникнути віктимізації рядової молоді, конституція визначає механізм, за допомогою якого навіть рядові члени можуть інформувати про своїх зверхників, якщо вони побачать, що їх визискують. Хоча генерал має право звільняти капітанів, він не може їх призначати: це можуть робити лише рядові. І хоча генерал має величезну владу, його можна піддати імпічменту за одностайною згодою капітанів.

Така схема спрацьовувала не завжди. У 1978 році генерал Роберто Соса був підданий імпічменту членами своєї банди після того як, імовірно, з общака націдив грошей понад 100 000 або й 400 000 доларів за теперішнім курсом. Він не схотів усе вирішити по-тихому. Суперечку вирішили старим звичаєм: намірилися його вбити (але не вдалося – його хтось попередив, і він дременув).

Відтак конституцію відредагували: генерала замінили «організаційним керівним органом» із трьох осіб, який приймав ухвали більшістю у дві третини голосів, а самих керівників легше було усувати від влади. Відтоді конституція майже не змінювалася.

Продуманість правил «Родини», які складаються з шістьох статей і десятків пунктів, багато промовляє і про нудьгу в’язничного життя, і про організацію банди. (Те саме, мабуть, слушне і щодо інших радше бойскаутських видів діяльності, до яких ніби належить виготовлення бомб із голівок сірників, тайнопис сечею і спілкування мовою науатль, стародавньою мовою ацтеків.) Мета конституції зрозуміла: стати членом банди нелегко, лише за допомогою системи стримувань і противаг організація може забезпечити, щоб членство стало привабливим для рекрутів. Як пише Скарбек: «Попри кровожерність в’язничної банди, [«Наша родина»] вдалася до активних і раціональних кроків, аби підтримати ефективність інститутів внутрішнього управління».

Як влада може зруйнувати ці інститути? Якщо повернутися до прикладу з Домініканською Республікою, то в мене немає особливої впевненості після зустрічі з п’яним загоном боротьби з наркотиками. Але у в’язницях там триває експеримент, який, нарешті, серйозно загрожує стратегіям вербування до банд. Історія, либонь, починається з найбільш розкішного туалету в Карибському регіоні. Від підлоги до стелі приміщення вкрите синьою, зеленою і білою мозаїчною плиткою. Над туалетом кахлі сріблястого і фіолетового кольорів утворюють обрис медузи, яка плаває серед червоних і зелених коралів і водоростей. Мерехтливі золоті квадратики вияскравлюють луску золотої рибки на мілководді понад ванною та вздовж мармурової раковини. Цей туалет, який знав і кращі дні і який не завадило б помити лісолем, розташований у просторій віллі на схилі пагорба на краю Санто-Домінґо. Вілла була одним із багатьох жител Рафаеля Трухільйо, жахливого диктатора, який правив країною 31 рік, доки його не вбили в 1961 році повстанці, озброєні кулеметами, які, ймовірно, дало їм ЦРУ. За правління Трухільйо загинуло близько 50 000 осіб і споруджено численні статуї Ель-Хефе (Боса), як його називали. Сільська садиба диктатора, в якій на профільованому завершенні стіни викарбувано ініціали РТ, є найстрашнішим із багатьох його злочинів проти смаку.