Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Твердження, що суспільство може існувати тільки завдяки емпатії, і концепт незалежного спостерігача — це два основні справжні внески Сміта, хоч і здається, що головним запобіжником проти занепаду суспільства він вважав невидиму руку ринку. Сміт використав термін невидима рука ринку всього тричі й, власне, геть не зрозуміло, чому навколо цього здійнялося стільки шуму [704].

Першу згадку можна знайти в очевидно найвідомішому уривку «Багатства народів», який досі використовується для пояснення сил, що діють на вільному ринку:

Наш обід — це аж ніяк не з доброї волі м’ясника, броваря чи пекаря, а лише тому, що вони дбають про свої власні інтереси. Ми покликаємося не на їхню людськість, а на їхній егоїзм, ми ніколи не розповідаємо їм про свої потреби, а лише про вигоди, які вони з цього матимуть. ...Тим, що ми більше любимо підтримувати власне виробництво, ніж закордонне, ми піклуємося лише про власну забезпеченість, а якщо управляємо виробництвом так, щоб у продукту була якомога більша цінність, ми цим переслідуємо лише власну користь; як і в багатьох інших випадках, нас веде певна невидима рука, яка допомагає нам досягнути цілі, про яку нам взагалі не йдеться [705].

Порівняйте з другою згадкою в «Теорії моральних почуттів», у контексті, діаметрально протилежному до попереднього. Адже в цьому випадку невидима рука ринку розділяє, тобто виконує роль, яку здебільшого приписують видимій руці (державі, яка перерозподіляє).

... наперекір своєму природному егоїзму й жадібності діляться з бідними плодами всієї своєї роботи. ... Невидима рука скеровує їх так, щоб вони майже порівну поділилися всім необхідним, як це б відбувалося, якби країну було порівну розділено між усіма її жителями, а так, навіть цього не плануючи й не знаючи про це, вони допомагають інтересам суспільства й надають засоби для розмноження свого виду.

Коли провидіння розділило країну між кількома благородними родами, воно не забуло й навіть не залишило напризволяще долі тих, про кого, здавалося б, зовсім забули під час розподілу. І ці люди отримують свою частку зі всього, що вдається виростити... Однакові принципи, однакова любов до системи, однакова повага до краси порядку, навички і вміння часто використовуються для того, щоб вдалося завести порядок, який спрямовуватиме всіх до підтримки суспільного блага [706].

Щоб список був повний, необхідно згадати ще третю згадку про невидиму руку, яка, втім, буде зовсім нерелевантною в контексті нашої розмови про економіку та етику. У своїй ранній праці «Астрономія» Сміт, згадуючи про ранні релігійні уявлення, говорить про надприродні сили:

Вогонь спалює, вода оживляє; важкі тіла тонуть, а легші матерії злітають угору, як це передбачено природою; невидима рука Юпітера ніколи не брала участі у цих справах [707].

Як бачимо, Сміт використав поняття невидимої руки в трьох контекстах: як координатора індивідуальних прагнень, що випливають з інтересу до самого себе, як редистрибутивний елемент і як міфічну божественну силу. Здається, він не міг дати терміну, який сам і вигадав, ширшої шкали різноманітних значень.

Тому й сталося так, що «Багатство народів» Сміта лишилося незрозумілим. Сміта часто презентують як спадкоємця думок не лише де Мандевіля, а й Томаса Гоббса: тобто пропагаторів віри в егоїстичну мотивацію людської природи. Оскільки вільного індивідуального інтересу до власної персони достатньо для того, щоб управляти суспільством, мораль тут абсолютно зайва: ринок переплавляє все (хороше й погане, проте передусім погане) в загальне благо. Суспільство може (або повинно) базуватися на егоїзмі. Іншими словами, у людини з’являється відчуття, ніби замість Сміта ми цитували Гоббса (боротьба всіх проти всіх), де Мандевіля (вади, переплавлені в чесноти), Герберта Спенсера (як захисник ринкового дарвінізму й мінімальної держави) чи Айн Ренд (редукціонізм радикального егоїзму). При цьому Сміт взагалі так не думав — у жодному з цих напрямів. Схожих висновків ми не знайдемо навіть в економічному «Багатстві народів», навіть якщо повністю відкинемо «Теорію моральних почуттів», де автор максимально відгороджується від усього написаного вище.

У «Теорії моральних почуттів» Сміт особливої ваги надає також «гріховним ученням» («Про неморальні системи»), для яких характерні стирання кордонів між вадами та чеснотами. Сюди ж Сміт долучає і де Мандевіля, вчення якого він зовсім не розуміє.