Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

На противагу цьому в «Теорії моральних почуттів» людська істота виглядає абсолютно інакше. Керівним принципом людської поведінки є любляча прихильність, схильність; людина — це не раціональний діяч, нею передусім керують емоції, як у це вірив приятель Сміта Де-від Г’юм. Людина — не гравець-одноосібник, відірваний від суспільства, але, навпаки, невіддільна його частина. Сміт гостро критикує школи, які вчать іншого. Найгостріші ж слова він приберіг саме для системи де Мандевіля, а пізніші дослідники помилково зарахували це Сміту як його (найбільший) внесок в історію економічної думки. Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» засвітився як філософ і дуже талановитий (і досі авторитетний) моральний вчитель, але зовсім не економіст. Він створює дуже сміливі, оригінальні й складні психологічно-суспільні конструкти лише для того, щоб показати, що підхід, який за всім вбачає прихований інтерес до себе, — геть помилковий. У деяких місцях Сміт ніби шизофренічно конфронтує сам зі собою, а одна книга ніби піддає сумніву іншу.

Сміт переконаний, що ключ до правильного підходу ховається в комбінації мотивів. І тому він критикує Епікура. Сміт всупереч намаганням шукати в усіх вчинках людини якийсь один роз’яснювальний принцип, пропонує відразу два принципи. Люб’язність, з одного боку — це принцип найніжніший і найкрасивіший, проте сама собою вона не достатньо сильна. Тому немає нічого поганого в тому, щоб змішати люб’язність з любов’ю до себе, у якій Сміт не бачить нічого ані грішного, ані осудливого.

Це правда, ніби здається, що домішок егоїстичного принципу часто очорнює красу вчинків, які б мали виконуватися з власного бажання й лише заради хорошого відчуття. ... Прихильність, можливо, може бути єдиним мотивом поведінки Божества. ... Та хай там як з Божеством, але така недосконала істота, як людина, якій доведеться підтримувати своє існування стількома речами, цілком від неї незалежними, повинна керуватися багатьма іншими чинниками мотивації [712].

Ми знайдемо цілу низку різних спроб вирішення та консолідації, на перший погляд, шизофренічної позиції Сміта. По-перше, деякі науковці відкрито визнають непоєднуваність обох авторових теорій (для цього підходу навіть прижився карколомний термін Umschwungstheorie) [713]. Наприклад, Г.Т. Бакл [714]стверджує, що «насправді йдеться про дві частини однієї теми. У “Теорії моральних почуттів” Сміт досліджує співчутливу сферу людської природи, а у “Багатстві народів” — її егоїстичний протилежний бік». І далі: «У “Теорії” він приписує всі наші вчинки емпатії, а в “Багатстві народів” — навпаки, егоїзму. Короткий погляд на ці дві роботи підтвердить існування цієї принципової різниці й дасть нам можливість зрозуміти, що кожна зі сфер взаємодоповнює другу. Якщо ж ми хочемо орієнтуватися в них обох, доведеться вивчити обидві праці». По-друге, з’явилося дуже багато спроб об’єднати ці два аспекти доробку Сміта (часом більш, часом менш вишукано) [715]. Одне з рішень можна знайти в цьому уривку «Теорії моральних почуттів»:

Усім членам людського суспільства потрібна допомога один одного, проте разом з тим вони й завдають собі взаємних кривд. Там, де необхідну взаємодопомогу надають лиш з любові, з вдячності, з дружби, з поваги, там суспільство процвітає, воно щасливе. ... Проте навіть якби необхідну допомогу надавали й не з настільки шляхетних і не-егоїстичних міркувань ... і тоді б суспільство не обов’язково розклалося, хай навіть і було би менш щасливим і менш приємним. Може існувати спільнота різних людей, так само як і різних підприємців, що базуватиметься лише на розумінні її доцільності й потрібності, без взаємної любові й почуттів. ... І навіть якщо ніхто не почувається прямо зобов’язаним, якщо нікого не зв’язують почуття вдячності до іншого, все одно спільнота й далі може триматися на корисному обміні хорошими послугами згідно з визначеним прейскурантом. ... Але не може існувати спільнота людей, які завжди готові одне одному завдавати кривди чи образи. ... З іншого боку, справедливість ! це основна колона, на якій тримається вся конструкція [716].

З цього погляду здається, що Сміт поважав оці обидва основні принципи, йому йшлося лише про розрізнення того, наскільки важливим був той чи інший мотив у кожному з вчинків. І хоча обидві сильні емоції | любов і любов до себе | часто трапляються у своєму чистому вигляді, проте здебільшого наші мотиви — це мікс обох. Дуже гарно про це говорить Мартін Бубер, який ділить людські стосунки на цільові та на чисті, повністю відділені від користі (див далі) [717]. Ймовірно, що Сміт вважав принцип любові до себе домінантним мотивом усіх загальносуспільних відносин, коли перетинаються геть незнайомі люди, хоча в цьому він вбачав лиш мінімалістичне функціонування бідного (з погляду людяності) суспільства. Другий основоположний принцип люб’язної доброзичливості ховається зокрема в приватних відносинах між людьми. Де-факто, саме це робить спільноту людей суспільством.