Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

І, як це зазвичай буває у байках, наприкінці ми знайдемо «мораль»:

Облиште скарги: тільки дурник Будує добрий, чесний вулик.

У зручностях світських щоб жити, бій вигравати, не тужити, і без пороку у крові?

Утопія се в голові.

Обман і розкіш, пиха й гордість потрібні, бо дають нам користь...

Ні, щоб народ великим став, державу сильну збудував, порок він мусить конче мати.

Бо жить в багатстві й панувати чеснота не поможе вам.

І ті, вернути що захочуть чудесну, золоту епоху, діючи скромно, в чесноті — ковтатимуть лиш жолуді . [685]

Де Мандевіль будує свою філософію соціального устрою експліцитно на принципі любові до себе, егоїзму. Тобто якраз на тому, від чого ще в першому ж реченні своєї книги «Теорія моральних почуттів» дистанціюється Адам Сміт (як ми невдовзі побачимо). Якби нам вдалося повністю знищити зло в нас самих (наш егоїзм), стверджує де Мандевіль, дуже швидко б настав кінець і нашому благополуччю. Механізм такий: кожна вада водночас означає ефективний попит або товару (дорогий одяг, їжа, весілля тощо), або ж послуги (поліція, регулювання, юристи тощо). Розвинене суспільство, стверджує де Мандевіль, живе переважно зі задоволення цих потреб.

Самі думки де Мандевіля зовсім не оригінальні, проте новими є їх поєднання і спосіб подачі. До того ж це вперше над цією темою роздумує економіст і робить її основоположним каменем своєї філософської системи. Ми вже неодноразово зустрічалися в набагато старіших працях з тезою, що зло в окремих випадках сприяє загальному благу, а тому не варто його знищувати. Ми вже знаємо, як Гільгамеш і святий Прокіп подружилися зі силою, яку не можна приборкати, і перетворили некероване природне зло в щось набагато вигідніше для суспільства. Для гедоністів (злий) егоїзм — це єдиний можливий рушій будь-яких дій. Ісус відмовляє своїх учнів виривати кукіль, оскільки «багато доброго втратимо, якщо знищимо окремі прояви зла» [686]. І Фома Аквінський додає: «Якщо ми перешкодимо всякому злу, у всесвіті зникне багато добра» [687].

Можливо, навіть жаль, що де Мандевіль нічого не знав про ці джерела, оскільки, покликаючись на них, він би точно уникнув багатьох контроверсійних тверджень, які викликала його байка.

Де Мандевіль був головним прибічником філософії скупості. Скупість (чи ненаситність) була для нього обов’язковою умовою суспільного прогресу, без якої прогрес був би мінімальним чи його взагалі б не було. Основне питання, яке він намагався вирішити, — куди б ми взагалі дійшли в своєму розвитку без скупості, без вад? Таке суспільство би досягло лише початкового ступеня розвитку й було б не здатне вистояти в міжнародній конкуренції. Де Мандевіль був послідовним прихильником гедоністичної програми: якщо існує дискрепанція між тим, чого ми хочемо, і тим, що вже маємо, тоді б нашою ціллю мало стати накопичення багатства, аж доки не будуть задоволені всі наші потреби. Однак де Мандевіль зайшов ще далі: він захищає щораз більший попит як один із можливих шляхів до прогресу. Тобто у цьому значенні сучасні економісти стали його послідовниками. Економіка як наука передбачає, що людські потреби — необмежені (постійне зростання попиту), тоді як ресурси — вичерпні. Тому ми б мали спробувати використати ці обмежені ресурси так, щоб вони максимально відповідали потребам.

Тобто це означає, що єдиний можливий вихід — це сформувати новий попит, а для того, щоб це вдалося зробити, нам будуть потрібні все нові й нові вади, які нас спокушатимуть? А якби суспільство вирішило, що воно вдовольниться тим, що є (як пропонують стоїки), чи означало б це кінець цього суспільства?

У питанні добра та зла де Мандевіль чітко вірить, що приватні вади допомагають загальному благу, і що вони корисні. Де Мандевіль — прихильник цілком протилежної думки, аніж стародавні євреї (а також Адам Сміт), які вірили, що з економічного погляду корисно робити добро, а не зло. А щодо ідеї невидимої руки ринку, то, на думку де Мандевіля, ринок має достатню силу для того, щоб перетворювати вади в чесноти, і це не просто звичайний координатор людських стосунків, але й інструмент, який здатен перетворити приватне зло в загальне добро.

Адаме, Адаме, Адаме Сміте,

Вислухай тепер мої обвинувачення!

Це саме ти Колись сказав,

Що егоїстичні вчинки приносять добро!