Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Mini. Philosophy and Economics, 24.

Там само, 18.

Descartes. Treatise on Man, 99, AT XI, 120.

Там само, 100, AT XI, 131.

З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, Частина 22.

Проте Декарт міг цю думку розвинути й в іншому напрямі: «я відчуваю, отже, я існую» чи «я люблю, отже, я існую» і так далі.

«Перша властивість Бога, про яку було б доречно тут зауважити, — це те, що Бог — правдивий і що він подарував нам все світло. І це зовсім не поєднується з думкою, що він може нас обманювати, тобто бути причиною помилок і непорозумінь, з якими нам доводиться боротися». З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, 37.

«А якби Бог безпосередньо сам по собі вклав у наші думки ідею цього розлогого матеріалу чи якби тільки зробив так, щоб її передала якась річ, у якої б не було ні розпростертості, ні форми, ні руху, ми не зможемо знайти жодного доводу, чому не вважати його шахраєм. Адже ми дуже її однозначно сприймаємо як річ, відмінну від Бога й він нас, чи то пак від нашої думки... Я вже давно зрозумів, що передбачливість Бога аж ніяк не співвідноситься з тим, щоб він обманював. І тут необхідно зробити висновок, що існує певна річ, яка розпростерта вздовж, вшир і вглиб, має всі характеристики, які (як ми дізнаємося) притаманно мати речам у просторі». З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, 83-85.

«Оскільки я відчуваю своїми чуттями різні форми, звуки, запахи, смаки, тепло, твердість тощо, я точно роблю правильний висновок, що в тілі є те, звідки приходять ці різноманітні прояви чуттів, що їм відповідає своєю різноманітністю, хоча, мабуть, і матиме з ними дуже мало схожості». З кн.: Декарт, Рене. Медитації про першу філософію, 73. І також: «Ми не сприймаємо нічого з того, що знаходиться поза нами, окрім світла, кольорів, запахів, смаків, звуків і характеристик матеріалу. А вони, як вже було доведено, — це ніщо інше (чи принаймні нічого іншого ми не помічаємо на об’єктах), ніж упорядкування за розміром, формою і рухом». Там само, 141.

З кн.: Anzenbacher. Einführung in die Philosophie, 79.

Декарт, Рене. Медитації про першу філософію, медитація друга, розділ перший.

Berkeley, George. A Treatise Concerning the Principles of Human Knowledge, 33-34.

З кн.: Arendt. The Human Condition, 274, стаття № 31 з: Галілей. Dialogues Concerning the Two Great Systems of the World.

Хороша вторинна робота на цю тему вийшла з-під пера чеського автора Б. Файкуса: Fajkus. Soucasnä filosofie a metodologie vedy; або Mini. Philosophy and Economics: The Origins of Development of Economic Theory чи Caldwell. Beyond Positivism.

І таким чином «редукує наукове пізнання до колективної віри членів наукових дисциплін». Див.: Redman. Economics and the Philosophy of Science, 22, де він узагальнює погляд Куна, послуговуючись роботою Заппа: Supp. The Structure of Scientific Theories, 647-648.

Якщо цікавлять інші картезіанські «медитації» чи візії, які були в Декарта, див. Yates. The Rosicrucian Enlightenment, 152: «Декарт на зиму завжди переїздив кудись до Дунаю, де під тріск кахельної грубки він практикував цілі серії глибоких медитацій. У ніч на 10 жовтня 1619 р. у нього був сон, який імовірно був дуже сильним враженням, який довів його до переконання, що математика — це єдиний ключ до розуміння природи». На тему того, яке ж значення посідали герменевтичні праці в епоху Ренесансу, див. Фейєрабенд. Дебати щодо методу, 35: «Після Аристотеля та Птолемея ідея руху Землі — ця дивна, стара й «абсолютно божевільна» піфагорійська думка — опинилася на смітнику історії, аж доки Коперник її воскресив і перекував у зброю ураження суперника. Важливу роль у воскресінні відіграли праці герметиків (що й досі лишається не до кінця вирішеною загадкою), які дуже ретельно вивчав і сам великий Ньютон». Див. Yates. Giordano Bruno and the Hermetic Tradition, передусім розділ 8 («Renaissance Magic and Science»), с. 395: «Ренесансні анімістичні потоки з їхньою герменевтичною базою були для нової картезіанської філософської школи дуже несучасним, застарілим підходом до розуміння світу. Наука завбачливо замінила магію ще до настання сімнадцятого століття».

З кн.: McCloskey. The Rhetoric of Economics, 16.

Напр., апостольське визнання віри: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі...»

«Це віра, що в сутності речей ми знайдемо не лише випадкову містерію. Конкретним прикладом глибокої віри є віра в те, що природа оперує певним порядком, який робить можливим виникнення науки. Цю віру не можна обґрунтувати взагалі ніяким індуктивним спрощенням». З кн.: Whitehead. Science and the Modern World, 20.