Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

І попри те, що економіка презентує себе як науку, що заснована на раціональності, проте ховає в собі на диво багато всього непояснюваного. Можливо, і тому багато економічних учень і шкіл з великим емоційним, чи аж релігійним запалом. Тож зростає важливість метаекономіки, яка намагається з’ясувати, що відбувається в кухні економіки ще до того, як привезуть й розпакують напівфабрикати. Коли ще, якщо не зараз, варто зазирнути під поверхню економіки й дослідити, що за погляди, вірування і страхи ховаються там, у тихих глибинах? Варто було б взяти з наших вірувань і міфів щонайменше стільки, скільки ми навчилися у точних і строго математичних моделей поведінки людини.

Тому непогано було б тему animal spirits щонайширше розкрити, особливо якщо ми багато часу присвятили вивченню концепту homo oeconomicus , його антиподу чи додатків. Вочевидь, завдяки цьому можна буде набагато краще проілюструвати, що покладатися лише на строгі раціональні й механічні моделі, на яких зараз базується вся мейнстрімна економіка, може бути дуже однобоко й оманливо.

Первісне значення animal spirits таке ж нечітке й розмите, як і термін Сміта про невидиму руку ринку. Адам Сміт використовує термін «невидима рука» лише тричі у всіх своїх творах. Те саме (за дивним збігом обставин) зробив і Джон Кейнс у «Загальній теорії» з animal spirits. Обох велетнів економіки спіткала однакова доля: вираз, якому вони насправді присвятили лише маленький абзац зі всієї своєї творчості, тепер вважається їхнім основним внеском в історію світової думки, а інші автори згодом написали про це цілі стоси книг. Кейнс згадує animal spirits у такому контексті:

...велика частина нашої діяльності залежить радше від спонтанного оптимізму, ніж від математичних розрахунків... Насправді ж усе більше схоже на те, що велику частину наших активних рішень... можна вважати проявом animal spirits — життєвої сили, проявом радше спонтанного імпульсу до діяльності, ніж до бездіяльності, але жодним чином не як суму середньо зваженої кількісної вигоди, помноженої на її ймовірність?... Проте якщо animal spirits, життєва енергія, ослабне й спонтанний оптимізм розпорошиться і залишить нас на поталу чистій математиці, підприємництво також занепадатиме і відмиратиме... ініціатива окремих людей буде на бажаному рівні лише за передумови, що розумний розрахунок вдасться доповнити й підбадьорити через animal spirits [912] .

Animal spirits — термін, сам по собі дещо містичний: «Проте звідки animal spirits беруться, це вже трохи містика», — каже загалом немістичний словник Бішопа [913]. У класичному визначенні йдеться про уособлення довіри, термін не має нічого спільного з тваринами, і вже тим більше з духами. Йдеться лише про тих, які анімують, тобто приводять у рух, — про «імпульси до дії». Я б хотів розвинути цей концепт ширше й трохи менш ортодоксально — як тваринні інстинкти чи залишки тваринності з нашого найстарішого минулого. Люди, хоч і залишили найдикіші нетрі й переселилися в більш цивілізовані й краще прогнозовані міста, які, здається, перебувають під нашим контролем, проте свою дикість усе ще повністю не втратили. Вона переїхала до міст разом з нами, точніше — знайшла у нас сховище, ніби кожен із нас взяв із собою свого Енкіду.

Здається, що animal spirits — це те, що нас мотивує, анімує, що нас підганяє вперед у певний ірраціональний спосіб й дає нам також цілі, бажання, надії чи мрії. Вони непередбачувані, дикі й не піддаються математичному аналізу.

«Джон Мейнард Кейнс дав визначення для «animal spirits» саме як непередбачуваної рушійної сили людини, яка впливає на ринок цінних паперів й підганяє вперед економічні цикли» [914]. Або ж, словами двох видатних економістів, якщо ми говоримо про animal spirits , ми говоримо про міру, «до якої неекономічні мотиви визначають поведінку людей. При цьому їм абсолютно все одно, до якої міри ця поведінка ірраціональна чи хибна» [915].

З будь-якого погляду — чи то дарвіністів, чи креаціоністів, чи будь-кого іншого — людина не надто далеко відійшла від тварини. І все ж ми різні. У більшості мов назви тварин мають у собі також і негативну конотацію (свиня, щур, корова), проте часом використовуються і для вираження похвали (лев, тигр, лань). Інші образливі слова, здебільшого, пов’язані з прихованими частинами нашого тіла — зі статевими та репродуктивними органами. Виникає питання, чи можна тут шукати якісь паралелі? Можливо, цим ми наголошуємо на тому, що в нас ховається? Ховаємо не лише свою наготу, а й тварину в собі? Який зв’язок між нашим соромом і тваринністю? Ми ганимо й висміюємо те, що вважаємо для себе табу, те, чого соромимося, наприклад, своєї сексуальності? І що спільного це має, скажімо, з економікою?