Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Тут і закінчується наша уявна вісь пошуків економіки зла: від Канта, який вимагає від людей лише безкорисного добра, аж до де Мандевіля, який вважає, що всюдисуще добро призводить хіба що до суспільного занепаду.

Адам Сміт, а з ним і більшість класичних економістів, вважали теми етики й економіки вузько пов’язаними. Багато з них були моральними філософами (Мілль, Бентан, Г’юм) чи священиками (Мальтус). До певної міри можна було б сказати, що Адам Сміт не був батьком економіки, а лише людиною, з приходом якої дискусія про етику та економіку досягла своєї вершини. Проте пізніші дослідники в галузі економіки втрачають інтерес до етики. Останній відомий економіст, який ще серйозно займався питаннями етики, — це Альфред Маршал. Паралельно він вводить математику в основний напрям економічного мислення, хоча ми натяки на математизацію ми бачили й до цього у школі маржиналістів та в декого з французьких економістів.

Першим підручником економіки стало «Багатство народів» від морального філософа Адама Сміта, видане 1776 року. У 1848 р.

(у тому ж році, коли Маркс видав «Маніфест комуністичної партії») йому на зміну прийшов підручник Дж. С. Мілля «Principles of Political Economy» («Принципи політичної економії») з красномовним підзаголовком «With Some of Their Applications to Social Philosophy» («З деякими застосунками для суспільної філософії»). Жоден із цих підручників взагалі не містить графіків чи формул. Окрім чисел з номерами розділів і сторінок, більше жодних цифр тут майже немає, а від математичних моделей немає ні сліду, ні духу. Обидва тексти були більше філософськими й наративними. У 1890 р. біблією економіки стали «Principles of Economics» («Принципи економіки») Маршала, де вже побачимо кілька простих графіків (усього їх 39 на 788 сторінках, тобто один графік на двадцять сторінок), а наприкінці книги Маршал додає ще й «Appendix of Mathematical Notes» («Додаток математичних приміток»). Знайдемо тут і вступ до історії економічної думки та історії господарювання, а також декілька етико-економічних дискусій.

Велику увагу етичному виміру в економіці приділяє Джон Мейнард Кейнс. Він хоч і був талановитим математиком, проте в свою основну роботу — «Загальна теорія» — поміщає лише кілька графіків і рівнянь. Утім, інша економічна біблія, добре відомий підручник «Економіка» від Поля Самуельсона, яка ще більше розвиває доробок Кейнса, вже більше нагадує підручник фізики: майже на кожному розвороті побачимо якийсь графік, формулу чи таблицю. Жодних сумнівів, жодних етико-економічних дискусій. Усе було зрозуміло: ми представляємо вам механічну машину під назвою економіка.

Не від добродійства м’ясника, пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів.

\ Адам Сміт [864]

У нас часто говорять: «Доки на власні очі не побачу — не повірю». Однак звучить це дещо дивно. Навіщо вірити чомусь, що ми бачимо й що (принаймні як нам здається) і так очевидне? Чи не логічніше би було вірити в те, чого ми не бачимо? Оскільки ми не можемо бачити те, що невидиме, наприклад, невидиму руку ринку, тому навіть ми, економісти, можемо в неї лише вірити (або ж ні).

Історія віри в невидиму руку ринку зовсім непроста. Люди або ж сліпо вірять в її всемогутність і всюдисущість, убачаючи в ній (приховане, майже невидиме) рішення всіх життєвих (і глобальних) проблем, або ж, навпаки, сприймають її як причину всього зла на землі. Схожа історія спіткала й інший ключовий концепт економіки — термін homo oeconomicus.

Як зауважив класик цієї галузі Альберт Гіршман [865], святий Августин визначає три найважливіші вади, до яких зараховує: бажання володіти (libido dominandi) [866], сексуальне бажання (libido carnalis) і бажання грошей. У багатьох роботах відомих мислителів ключове місце відводиться кожному з цих трьох бажань, їх вважали і вважають рушійною силою людського суспільства. Час від часу всі ці (приватні) вади перетворювалися в руках інших мислителів у закони й принципи, які змушують людське суспільство рухатися вперед.

Подивімося, наприклад, на владу. «Libido dominandi Августина можна порівняти з der Wille zu Macht, “волею до влади” Ніцше ... принципова різниця між Ніцше та Августином полягає в тому, що доки перший вважає “волю до влади” чеснотою, для іншого “бажання володіти — це вада» [867].

Також тема сексуального лібідо як рушійної сили будь-якої поведінки в ранній психології (насамперед у роботах Зиґмунда Фройда) точно заслуговує на окремий детальний аналіз. Кожна з трьох основних сил містить у собі й певний тип невидимої руки ринку — кожна з цих трьох «приватних рушійних вад», якщо її правильно «накалібрувати», може стати суспільно корисною. Августин саркастично додає, що «для римського суспільства характерними були приватний добробут й загальна дефектність» [868]. Іншими словами, він перекручує головний принцип невидимої руки ринку, сформульований на більш ніж тисячу років пізніше Бернардом де Мандевілем: приватні вади творять загальне благо.