Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Тобто євреї не мають нічого проти втіхи. Вони зовсім не засуджують хороший вчинок лише тому, що за нього було отримано винагороду. Вони не поділяють зі стоїками (більш чи менш щиру) байдужість до корисності. Вони не переміщають винагороду за свої вчинки (тобто і втіху з корисності) повністю в загробне життя, як це роблять християни, а лишають дещо й у світі цьому. Однак, на відміну від гедоністів, вони підпорядковують утіху певним правилам, тож гонитва за корисністю набуває своїх чітких обрисів.

Утилітаризм

Перш ніж ми на нашій уявній осі дійдемо до Епікура, треба було би більше зупинитися на утилітаризмі. Він хоч і керується досить подібними принципами, однак у поданні Дж. С. Мілля намагається перебороти людський егоїзм, заснувавши інститут відстороненого спостерігача. Справжній утилітаризм — не егоїстичний, він надає перевагу добру людства загалом і ставить його (відсторонено) понад добро конкретної людини. І якщо зменшенням корисності для особи Y більш ніж пропорційно зросте корисність для усього людства (або іншої особи), тоді особа Y сама (радісно й добровільно) погодиться на зниження своєї корисності в інтересах цілого людства (або ж іншої особи). Бджілка де Мандевіля ніколи б нічого подібного не зробила. Втім, де Мандевіль набагато менший егоїст у своїх пошуках моралі корисності, ніж гедоністи. Різниця дуже проста. Для гедоністів summum bonum — це максимізація приватної корисності, тоді як максимізація Мілля — це максимізація цілої системи. Мілль переконаний, що людина, виконуючи певний вчинок, повинна перейматися не максимізацією своєї корисності, а тим, яку корисність принесе її вчинок людству.

Епікур

Епікурейці (гедоністи), нібито запеклі інтелектуальні суперники стоїків, оцінюють моральність своїх вчинків лише згідно з отриманою корисністю. Тож вони стали першопрохідцями відомого гасла «мета виправдовує засоби». Тому тепер ми переходимо на нашій уявній осі добра та зла в площину, де на зло й недоліки можна заплющувати очі. Однак і в епікурейців застосування грішних засобів вимагає для виправдання цього кроку певної мети. Якщо це добра мета, яка максимізує благо людства більше, ніж всі інші альтернативні способи, такий засіб стає легітимним. Епікурейці — це в нашому списку перша школа, яка уникає потреби встановлення зовнішньо, екзогенно визначених правил. Це чимала аргументаційна вигода, тому що обґрунтувати універсальність абстрактних, для всіх і назавжди однакових правил було найбільшою перешкодою для кожної школи, від стоїків до Канта. Гедонізму (як і його сучасному варіанту — утилітаризму) не потрібні жодні абстрактні системи. Добро можна виявити, чи навіть вирахувати, ендогенно, тобто зі самої системи, з ситуації.

Проте ми образимо Епікура та його послідовників, якщо не наголосимо, що й вони прагнули мінімізувати зло — на відміну від де Мандевіля, який вважав зло просто необхідним, до того ж у тій формі, у якій воно є. Він не намагається його мінімізувати, тому що цим самим поставив би під загрозу стабільність і процвітання свого гнізда.

Мейнстрімна економіка

Якщо ми в наш список включимо й економічне вчення основного напряму, тоді доведеться сучасну економічну науку в загальному розумінні мейнстріму поставити аж за гедоністів. Адже й Епікур визнавав, що аж ніяк не всі наші починання ґрунтуються на любові до себе. Для прикладу він розповідає про дружбу, яку якраз і вважає не егоїстичною. Сучасна економіка в своїй актуальній антропології хоче бачити любов-до-себе і в любові материнській, і в стосунках між закоханими тощо.

Намагання сучасної економіки звести все до любові-до-себе й розрахунку такі сильні, що навіть Епікур не наважився й припускати щось подібне. До того ж, хоч сучасні економічні школи й перейняли утилітаризм Мілля, проте не погодилися з його основним принципом особистої моралі, тобто відстороненого спостерігача. Принцип добровільної відмови від корисності (що правовірний утилітарист Мілля таки повинен зробити) заради більшого блага для суспільства — абсолютно чужий сучасній економіці. Сучасна економічна антропологія — доволі дивна суміш. Її не цікавить особиста мораль, тому що невидима рука ринку переплавлює приватні вади в загальне благо для людства, тому від особистої моралі загалом особливо нічого й не залежить.

Де Мандевіль

Де Мандевіль — у кращому випадку — перемістив мораль на сусідню аварійну колію. Проте зробив він і дещо більше: вперше ввів приховано реверсивний, тобто непрямо пропорційний зв’язок між мораллю та економікою: що менш чесними будуть люди в конкретній державі чи системі, то краще для суспільства. Йдеться про найекстремальніший погляд на відносини між економікою та етикою. Приватні вади впливають на загальне благо. З цього погляду де Мандевіль вірить, що хоча й існує залежність між вигодою і мораллю, проте вважає цей зв’язок протилежним: на відміну від інших шкіл, він постулює, що чим більше вад, то більше щастя для суспільства.