Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Тільки повільно

Те, що варто би було відкласти й ретельно приберегти до гірших часів (дефіцитна фіскальна політика), ми проїли в часи добробуту. Влітку, коли дерево сухе і його просто заготовляти, розумно було б зробити запаси на зиму. Однак ми всі дрова спалили влітку — а нових на зиму не назбирали. Тобто нам потрібне правило, яке пропонував Йосип фараонові: робімо запаси, коли віє приємний вітерець економічного росту, щоб було з чого доповнювати недостачу в злі часи. А коли вже сформуєш дефіцит, швидко його виплати (найкраще в межах одного виборчого циклу — звучить це наївно, але так було би справедливо). Поки що ця криза не знищила нас як ціле (хоча деякі країни де-факто збанкрутували), проте якщо наступна криза застане нас у великих боргах, її наслідки можуть виявитися справді смертельними.

Нам потрібно змінити основне спрямування економічної політики — і перейти з МахВВП на МіпВВП. Мантрою нашого часу стало максимальне зростання за будь-яких умов та за кожну ціну, хай вже це означало заборгованість, перегрів чи перепрацювання. Замість того, щоб намагатися досягти максимального ВВП, ми б мали шукати такий темп для подальшого розвитку, який будемо здатні утримати. Розвинені країни мали би прагнути до економічного росту в розумних межах, а якщо умови все-таки дозволять нам пришвидшитися, нам не завадило б фіскально об’єднатися і використати отриману енергію для формування фіскальних надлишків, які знизять рівень старих боргів. Ключовий посил звучить так: змінити стиль водіння і не їздити на максимальній швидкості, натомість перейти на мінімальне споживання і поспішати досягти мінімальної заборгованості.

Поспішай робити добро й побачиш, що щастя скоро тебе наздожене.

\ Джейм Фрімен Клерк

Ми писали у вступі, що вся економіка, власне, — про добро й зло та про економіку цих відносин [861]. І хоча економісти основного напряму намагаються всіма можливими засобами уникати категорій добра чи зла, оцінювальних суджень, суб’єктивних поглядів і віри, все ще лишається великим знаком питання, чи їм це вдалося — і чи таке взагалі можливо. До речі, бажання економіки (чи й науки загалом) бути поза етикою, рухатися до позитивізму й нейтралітету (бути поза добром і злом) сильно нагадує ті міфічні часи, коли люди не відрізняли добра і зла. Чи не нагадує це нам ситуацію Адама і Єви до того, як вони скуштували плід з Дерева пізнання доброго й злого? Доти вони займали ціннісно нейтральну позицію, не розрізняли добра й зла, нічого про це не знали.

Економіку (і науку загалом) взагалі не цікавить сфера моралі. Та тільки ми більше не можемо втікати від пізнання доброго й злого, тому що зараз ці поняття вже міцно закріпилися в усій нашій поведінці включно з наукою. Важлива частина нашої науки заснована на нормативних, оцінювальних судах, наприклад, що муки [862], бідність, неосвіченість чи соціальна несправедливість — це погано і що їх потрібно позбутися (і позбутися їх мала би наука). Тож чи вся наука й наш прогрес не базуються на надії, що нам вдасться уникнути зла, що ми повернемося до стану блаженства міфічного саду, де панує мир, достаток і гармонія?

Упродовж чималої частини нашої філософської думки панувало уявлення, що етика й економіка міцно з’єднані між собою, що одне впливає на інше. Євреї, греки, християни й урешті-решт Сміт, Мілль та інші вважали взаємозв’язок економіки та етики своєю основною темою. І яке б рішення їм не вдавалося знайти, усі вірили, що вивчення етики — надзвичайно важливе для економіки. Досить часто навіть не розрізнялися питання економічні та етичні.

Під час нашої мандрівки історією ми неодноразово зустрічалися з кардинальним питанням, чи виплатиться взагалі робити добро; чи це «економічно» поводитися чемно, й чи отримає людина від цього певну користь чи економічну відплату. Почнімо з короткого огляду економічних систем добра й зла. До основних моральних шкіл, які взагалі колись займалися «економікою» добра чи зла (тобто відплатою за неї), ми включимо й сучасну мейнстрімну економіку. І хоч доведеться балансувати на самій межі припустимого спрощення, усе одно для наочності розмістимо окремі школи на уявній шкалі відповідно до того, наскільки, за їхнім вченням, виплатиться робити добро. Ми поступово віддалятимемося від ідейних течій, які найрадикальніше відділяють мораль і корисність і які лишаються найбільш скептичними до економіки добра та зла, у напрямі тих, що ставлять знак рівності між мораллю та корисністю.