Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Порада Аристотеля не така вже й погана, тільки досить складно її виконати. Особливо, маючи в собі надлишок недостатності, який до того ж усіляко заохочувався кілька останніх поколінь. Та попри все ми однаково повинні прагнути до вдячності та задоволення. Особливо в ситуації, коли в нас всього — байдуже, криза чи не криза — принаймні на матеріальному рівні усього в сотні разів більше, ніж колись було, з нашого погляду, у дуже бідного Філософа. Наша молитва могла б звучати так: «Дай нам, Боже, хотіти тільки того, що в нас є».

Рішення, яке ми так гарячково шукаємо, — це зовсім не аскетизм, а лише шабатна економіка. Відпочинок — це дуже приємна програма. Хай як парадоксально, але саме закон про шабатний відпочинок зараз порушується найчастіше з усіх десяти заповідей. Людство перебуває у пастці між тенденцією змінювати реальність навколо себе на краще й лишатися задоволеним тим, що є, з прогресом, якого воно досягло роботою своїх рук. Відповідно до Тори, людина повинна шість днів змінювати світ навколо себе, а на сьомий день — відпочивати. Людина мала б відпочивати, спостерігати й насолоджуватися плодами роботи власних рук. Парадокс полягає в тому, що з цього довелося зробити закон; здавалося б, достатньо було б людині порекомендувати відпочинок, а не (часто під загрозою смерті) [859]забороняти працювати. Проте нам від природи дано тенденцію працювати постійно — саме тому, здається, заповідь повинна була стати заповіддю.

У Старому Завіті було передбачено, що відпочивати повинна й земля, а саме один раз на сім років. Такий крок, ясна річ, ніс за собою сприятливі аграрні наслідки, однак сенс цієї заповіді набагато глибший. Раз на сім років звільняли також боргових рабів, тобто євреїв, які заборгували настільки сильно, що потрапляли в рабство. Раз на 49 років пробачалися всі борги, а землю повертали першим власникам, родинам засновників. Одним словом, раз за певний час анульовувалося накопичене багатство — і ціла система перезапускалася.

Якщо ми озирнемося, то за останні десятиліття ми справді досягли дуже багато. Чеська Республіка звільнилася від комуністичної спадщини й стала більш-менш стандартною економікою «західного типу». Сам Захід за останні двадцять років з головою занурився в швидкий прогрес техніки й добробуту. Однак при цьому ми нібито до смерті загнали свого коня. Економічний і суспільний імператив перебуває під владою максимізації, не допускає задоволеності. Максимізуй продуктивність, максимізуй споживання. І хоч нові сучасні технології приходять з обіцянкою заощадити нам час, проте можливості відпочити в нас немає (ми самі її собі не даємо).

Питання, що з цією манною, тобто з енергією зростання, робити? Здається мені, що весь заощаджений час ми інвестуємо назад у виробництво. Ми не насолоджуємося манною, але знову повертаємо її в систему, щоб вона принесла нам ще більше манни. Ми не займаємося собою. Іншими словами, свої технологічні інновації за останні двадцять років Америка би могла спрямувати, наприклад, на заощадження часу, що теоретично (якби ми використали цей ганебний трюк ceteris paribus) означало б лишатися на тому самому рівні, але працювати на сорок відсотків менше) — тобто три дні замість п’яти, точнісінько, як сімдесят років тому прогнозував Кейнс.

Схожа ситуація із різницею конкурентоспроможності Сполучених Штатів і Франції. Америка є набагато продуктивнішою у показниках за рік (середньостатистичний американець заробляє більше, ніж француз), проте в показниках за годину (тобто в перерахунку на час, коли обидва справді працювали) француз встигає набагато більше. Така різниця обумовлена передусім тривалістю відпустки та вихідних. І тут бачимо американо-європейський trade-off. Ми хочемо мати вищий ВВП? Тоді приберімо половину вихідних днів і проблему вирішено. Лишається питання, чи нарощування економічної продуктивності цього справді варте.

Йосип, фараон і Кейнсів бастард

З давніх-давен наша економіка розвивається циклічно. Взагалі перший зафіксований текст про економічний цикл в історії нашої цивілізації пригадає, мабуть, кожен, хоч ми його й знайдемо у місці, на перший погляд, не надто правдоподібному. Приблизно чотири тисячі років тому в єгипетського фараона був сон, у якому йому де-факто наснився макроекономічний прогноз на чотирнадцять років уперед: він бачив сон про сім корів товстих і сім худих. У сні йшлося, як би ми сказали сьогодні, про передбачення економічного розвитку так, як ми його сьогодні знаємо зі слів та цехів Світового банку, ОЕСР, банківських аналітиків та інших архітекторів економічних моделей: на країну чекають сім років достатку, після чого прийдуть сім років бідності. На що також варто звернути увагу, що в Біблії немає жодної причини (моральної чи іншої), жодного пояснення, жодної підстави для такого розвитку подій (хоча загалом це досить типово для Тори). Цикл (достатку й голоду) не був ані покаранням, ані нагородою. Йшлося радше про випробування. Випробування мудрості, того, як людям вдасться впоратися з пастками господарювання: з надлишком і нестачею.