Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Здесь есть возможность читать онлайн «Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: cinema_theatre, foreign_contemporary, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Криниця для спраглих. Кіно (збірник): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Іван Драч (нар. 1936 р.) – людина різнобічно обдарована: він відомий широкому загалу не тільки як поет, перекладач, мислитель, громадський діяч, політик, перший голова Народного Руху України (1989), Герой України (2006), а і як кіносценарист і драматург. За сценаріями Драча свого часу було створено низку справді культових фільмів – «Криниця для спраглих» (196?), «Камінний хрест» (1968), «Пропала грамота» (1972) та ін.
До видання увійшли сценарії та кіноповісті митця, визнані знаковими сторінками вітчизняного кінематографа.

Криниця для спраглих. Кіно (збірник) — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– А чиє то воно, Кириле, ввійшло, трясця його матері, і не поздоровкалось? Треба буде батькові сказати, щоб одрепіжив паском.

– Це Сидорів, царство йому небесне, меншенький, мізинчик, літ на двадцять менший за мене, та вже йому цвинтарним насінням запахло – не протовпишся за тими молодими на цвинтар.

– Ну, так пропустимо це пацаня поперед себе, коли воно на ладан дише, чи нехай в чергу стає?

– Всі рівні перед Богом.

І коли він сидів на ослінчику, а меткі руки перукаря міцно тримали його сиву голову, старий Никін хрипів своїм беззубим ротом:

– Гонучко, придумай-но Левкові підходящу зачіску для домовини.

А сусід Никонів докинув:

– Щоб не соромно було лежати в такій почесті, коли над тобою псалтир читають і на вшивання не кличуть, – лежи собі та салом запасайся.

Проте найдошкульнішими були бабські плітки-балачки. Сусідки, куми, свахи сиділи за довгим столом у глибині хати й тихенько душилися од сміху. А Маройка бігала від клієнта до жінок, пильнуючи за всім, усім раду давала: сусідки і свахи скубли пух із гусячого пір’я – повнісінький мішок обперся об довгу ніжку стола.

– Секлето, а ти не знаєш, котрий це раз помирає Левко Сердюк?

– Не знаю, щось не везе йому, бідному, не може вмерти.

– Кажуть, усі стеаринові свічки закупив.

– І заздалегідь батюшку задобрив.

Од жіночого сміху гусячий пух розлітається по хаті. Маройка соромить сусідок, кумів і свах, регіт вщухає, аж коли Левко не прокашлюється від пуху, а потім жіноцтво знов підстьобує старого:

– Так, так, сусідонько. Вчора була в крамниці, хотіла марлі на завіски купити, а продавщиця мені: «Дід Левко всюсіньку закупив, збирається помирати і хоче, щоб марля була у два слої».

– І хустини за ним не докупишся: збирається гробарям не які-небудь простенькі хусточки, а все шерстяні та шовкові…

…Онука Оксана порядкує в Левковій хаті, жовтою глиною мастить долівку, підводить охрою під стінами, трусить татарським зіллям і луговою м’ятою, протирає цілий іконостас фотографій – господа готується до приїзду гостей.

А дід Левко покашлює на подвір’ї – не дає спокою ядуха. Він щойно закінчив збивати труну. Вона готова і цілісінька лежить перед ним і вабить у своє сосново-кленово-вербове лоно. Дід повертає її на всі боки, ще і ще забиває цвяхи, щоб бува не розскочилася там, на тому невідомому підземному світі. Дід веселий і задоволений: нарешті він домігся свого, труна ніби вже є, жаль, поки що дощок не вистачає на віко. Лізе він на горище, тягне звідти добрий оберемок пахучого сіна і мостить його в труні.

– Бач, – киває Горпина до Оксани, – боїться твій дідок боки нам’яти на тому світі.

Дід підбиває сіно, потім потихеньку, щоб не розломити труну, влягається в неї. Босими ногами пробує дістати краю, але все вийшло дуже зручно – труна в міру задовга, в міру заширока: майстер знав замовника, і все вийшло дуже справно, тільки сіно коле в голову.

Дід схопився, побіг до хати, стягнув з тапчана квітчасте рядно, маленьку подушку. Розстелив, підтушковуючи з боків, розправив у ногах, поклав під голову подушку – і аж тепер улігся.

Коли це рипнула хвіртка – у двір з пакунком під пахвою чалапає бригадир Оксентій. Левка ніби водою знесло з домовини. Він хутенько стягнув квітчасте рядно і застелив зверху домовину – вийшло так, ніби це стоять собі звичайнісінькі ночви і господар не дуже хоче виставляти свої злидні, вкинуті туди для прання, перед такими поважними людьми, як-от Оксентій.

– Доброго вам здоров’ячка, Левку!

– І вам того, Оксентію.

– Оце баба передала вам ринку ковбаси. Ви вже вибачте, що ми не зразу боржок віддали.

– А хіба ви брали у нас ковбасу? Оксентію, щось ви плутаєте.

– Старий та забудькуватий ви, діду, стали. Вже не в пам’яті, як самі навіть односили до моєї господи, бо я такий був п’яний, що не міг і на ногах стояти.

Дід Левко отетеріло дивиться і на замотану білою хустиною ринку його ж таки виробу, і на кривого Оксентія.

– Оксано, було таке чи ні?

Оксентій підморгує до Оксани – не підведи, мовляв, скажи, що було, адже ти пам’ятаєш, чого викручуватись.

А Левко постарався подалі відвести Оксентія від непоміченої труни…

Рипнула хвіртка – і першим вийшов Оксентій.

Він тримав біля грудей двома руками новенькі горщики, він незмінно дмухав у них, а з них викочувався приємний для Оксентія гул. За бригадиром, піднімаючи через перекладину спочатку одне колесо, потім друге, викотив возика, оббитого по краях дошками, – в них упиралися горщики, глечики, миски й інше гончарське начиння – сам дід Левко.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»

Обсуждение, отзывы о книге «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x