Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

– Спасибі, дядьку.

– Хлопці, з вами случаєм Андрія Сердюка нема? Чи Василя?

– Нема, дядьку, нема. Сердюків нема.

Левко ледве дихав, знову кидав відро в криницю, притримуючи корбу мокруватими долонями, знову підходили люди цілими взводами, і ніхто не проходив мимо – казанки і баклаги ставали холодними.

– Ти, папашо, наш водочерпій. Крути, крути!

І він крутив.

Ще сипались парашути над лісом, кричали: «Десант! Десант!» Один із червоноармійців обдав кулемет водою, і той вдячно запарував.

Звідусіль гриміла стрілянина, десь поруч вибухнула хата, лелека з одним палаючим крилом стогнав у небі, шипіли кулі в мокрому піску.

Шофер-чуваш, весь білий, перехрещений бинтами, вискочив з легковика, кинувся до криниці й з докором звертається до діда:

– Як же це так, папашо? Води ж то нема, сама піщана каша.

Він намагається напитися з Левкового відра, шпурнувши своє шоферське, погнуте, але сердито спльовує.

– Невже криницю випили?!

Винищувач із чорними хрестами на бриючому польоті пронісся над вуличкою, прикувавши до землі все живе. І впав чуваш, судорожно хапаючись забинтованою рукою за цямрину криниці. Левко також інстинктивно впав на землю під зруб. Куля навскіс пробила відро з брудною водою – з отвору вигинався чорний струмінь і заливав бинти на грудях, на руці чуваша, і, видихаючись, піщана каша залишалася тільки на дні – струмінь ударився в долоню вмираючого. На темному озерці долоні забіліли хмарки, спалахи зеніток і блискавкою спалахнуло сонце – тільки на мить, потім рука в останній агонії стиснулася, чорні струмені пройшли через пальці, щезаючи в піску.

І все це – і вбитий чуваш, і небо в брудній долоні, і принишклий за цямриною дід, і під кущами поранені, зенітки в кущах лози – відбивалося у божевільних від нерозуміння світу очах шестилітнього Івася, який прибіг до батька…

Левко нишпорив за фотографіями синів, виймаючи з-за кожної по листу, здув з них порох, узяв пачку поштового паперу, олівець, вийшов з хати.

Вчитель Скрекотень сидів на білій акації, прив’язуючи древко антени до стовбура, і Левко вирішив його не турбувати – чоловік зайнятий важливою справою. Потривожив Левко Келю, прийшовши на молочну ферму. Холодно було босим ногам на цементній підлозі, поки він пройшовся корівником, а руда Нюрка заверещала, коли запитав, де Келя:

– Вона коло бугая.

Келя дійсно стояла коло станка з іншими доярками: кожна з них тримала своїх корів за поводки, очі бабів лукаво поблискували серед переляканих коров’ячих морд. Чорний бугай-плідник розгулював з ветеринаром по колі. Левко відкликав Келю, та передала Зірку й Ліниву сусідці, а сама прийшла в «червоний куток».

Левкові було незручно, і він загинав палець за пальцем, перелічуючи конверти. А Келя тим часом піднесла йому відро з молоком, напоїла його, витерла рукавом білі вуса і теж приємно зашарілася.

– Всім моїм годилося б вдарити по телеграмі, листи понаписувати. Ти мені скомпонуй, тільки б подешевше.

– Які листи?

– Ну, нащот того, що помираю я. І якщо вони совість мають, нехай прибувають на похорон. Ось. – Левко не дивився на Келю, а на дошку показників, проте на ній нічого не бачив. – А то я окуляри розбив, а поки випаде в город сходити…

Келя не знала, що й робити, чи присісти і листи писати, чи присоромити діда за такі вибрики, чи в доброму старому дусі почати загравати з Левком.

– На похорон?! І що то ви, дідуню, видумали? Навіщо вам синів тривожити? – і поклала лице підборіддям на повні руки і дивилася очі в очі. – На похорон? Ось осені дочекаємося, та горілки наваримо, та хлопці ваші з’їдуться – ну й вип’ємо та закусимо на ваших поминках… А я ще з вашим Кирилом потанцюю.

Так уїдливо шпигала вдовичка, погладжуючи підошвою своєї ноги Левкову ногу. Але бачачи, як поник дід, Келя пом’якшала і сказала, крутячи в руках олівець:

– Ну що толку писати олівцем! Сьогодні ось вечорком заглянете – у мене фіолетове чорнило є. Так це ви їх обманом хочете взяти, чи як?..

У великій хаті баби Маройки весела і дотепна збірня – і молодих, і підтоптаних: усе село ходить підстригатись до баби-перукаря, жоден із сільських модників не оминає її веселої хати.

Левко намагається потрапити на круглий ослінчик поза чергою, та його зупиняють найстарші, найповажніші модники. Деякі з них літніші за Левка, деякі – в батьки йому годяться.

– Ну, то як, Михтодю, пропустимо цього хлопчиська без очереді? – киває один беззубий на Левка.