Луїс Лямур - Кід Родело

Позаду почувся якийсь звук — ніби по скелі злегка провели щіткою.

Обернувшись, начебто щоб підібрати сірника, він кинув швидкий погляд через плече. На пласкій поверхні скелі сиділа ящірка, її маленькі боки швидко тіпалися. Він стежив якийсь час, не рухаючись. Чи отой шелест викликала ящірка? Раптом вона підвела голову і зникла, промайнувши, наче блискавка.

Перш за все — дим. Прислухаючись до найменшого звуку, він запалив сірника і підніс його до сухого листя і хмизу. Тонка цівка диму потяглася угору. Він підклав ще палива, а потім, чуючи звук уже позад себе, кинувся убік.

Які впав коліньми на те місце, де мить тому сидів Родело. Той негайно викинув обидві ноги і вдарив ними індіанця. Тут же скочив і, вже готовий, зустрів які, що плигнув на нього з ножем в опущеній руці. Ден відбив зап’ястям руку із ножем убік, перехопив її другою рукою і, підставивши індіанцю ногу спереду, кинув його на землю, викрутивши ножа з кулака.

Ніж упав на пісок, а індіанець, верткий, як змія, вислизнув з його затиску і скочив на рівні ноги.

Індіанець знов стрибнув, але Родело зробив фінт і зустрів його ударом з правої. Які встиг зупинитися, але Ден, розмахнувшись, не втримав рівновагу і впав йому під ноги. Обидва звалилися на землю. Які був швидший, він опинився зверху і натиснув передпліччям йому на горло.

Родело лежав на спині, захищаючи горло рукою, а індіанець вже ухопив його і другою. Ден високо закинув ноги, схрестив їх перед обличчям воїна і, обдираючи шпорами, скинув з себе. Підвівся, важко дихаючи.

Які корчився, звиваючись, потім піднявся. Кров бігла по його обличчю, розідраному шпорами. Він підібрав ножа і знов стрибнув на Дена, але той повалив його на землю, підставивши ногу. Які кинувся ще раз, змахнув ножем і прорізав Денові рукав. Тепер Родело рушив на нього, вичікуючи зручного випадку. Він уже це наважувався ужити револьвер, бо недалеко могли бути інші індіанці. Його власний ніж висів на поясі, прип’ятий ремінцем. Він потягся до нього рукою.

Швидкий змах ножа які прорізав Денову сорочку спереду, і він відчув, як різонуло по напружених м’язах живота. Але, змахнувши ножем, індіанець крутонувся, і Ден збив його на коліна. Раніше, ніж той встиг звестися, Родело кинувся на нього, відірвав від землі й шпурнув у зарості чольї.

Індіанець скрикнув і хотів визволитися, але з кожним рухом у нього впивалися все нові колючки. Борсаючись, він наколювався дедалі дужче.

Родело відвернувся від нього і підібрав свою рушницю.

Дим тягнувся до неба стовпчиком. Підклавши палива, Ден глянув на індіанця.

— Ти сам напросився на це, хлопче, — сказав він з посмішкою, — тепер викручуйся.

І одразу кинувся униз по каменюках із карколомною швидкістю. Які прийдуть, а чи далеко вони, він не мав уяви.

Він був на виступі скелі майже унизу, коли побачив вершника, який, ведучи другого коня, виїхав з мескітів і рушив стежкою. Це був Джо Харбін, і він вів із собою його грулью!

— Джо! — загукав він. — Джо!

Харбін обернувся у сідлі і, не зупиняючись, показав йому носа.

Розгніваний, Родело скинув рушницю до плеча, але Харбін уже зник в аройо. Коли він з’явився пізніше, було вже надто далеко… принаймні для прицільного пострілу, а хибний міг вбити грулью.

Вони таки упорались з ним — тепер він однаково що мертвий. Без коня, без води, і які наближаються із кожною хвилиною. Треба йти. Він мусить добратися до води хоч як, мусить перетнути дюни, мусить вижити.

Його серце билося тяжко від передчуттів. Надто добре він знав пустелю, щоб не розуміти, наскільки мізерні його шанси. Можна добратися до схованої ольї з водою — верхи це легка прогулянка. Пішки — це була справа життя або смерті. А може, вони знайшли олью і розбили її?

Він мусить рухатися, але не негайно. З цієї миті кожен крок має бути кроком у правильному напрямку. Рухатися не подумавши — то напрошуватися на загибель.

Том Беджер буде вести їх через дюни, і вони вирушать без Джо Харбіна.

Поки Джо дожене їх, вони будуть уже далеко в дюнах, і їм буде важко. У пісках від коней мала користь, і двом чоловікам та дівчині доведеться помучитись, щоб провести їх через дюни. А протягом цього часу індіанці будуть наздоганяти їх. У дюнах людина пішки може рухатися швидше, ніж вершник.

Вже кілька годин Родело не пив води. Він вважав, що зараз перебуває ближче до берега, ніж Беджер і Нора, але не був певен, а заблукатися у дюнах — то кінець. Він знав, що від цього часу буде ходити по тонкій дротині зі смертю з обох боків.