Луїс Лямур - Кід Родело

Довгим стрибком він перескочив басейн і видряпався на скелю. Почув клич індіанця, що намагався розігнати коней. За мить побачив його і почав стріляти. Світло було непевне, і індіанець був за шістдесят футів, але куля влучила йому у раму маківку, вбивши на місці.

Біля його ліктя пролунав голос:

— Оце називається постріл! — то сказав Беджер. — Не думав я, що ти можеш отак!

— Пощастило, — сказав Харбін. — Випадковий постріл.

— Можеш перевірити це — підем на парі, — промовив Ден спокійно. — Тільки підготуй свій заклад.

У Харбіна у руці теж був револьвер.

— Коли я напоготові, — сказав Джо, — можеш мати на руках флеш-рояль. І отримаєш три тузи… усі прямо у черево.

— Досить, — коротко сказав Беджер. — Що із тим індіаном?

— Краще спочатку зберемо коней, — сказав Родело.

— Не турбуйся про них, — заспокоїв Беджер. — Вони у такому стані і настрої, що далеко не втечуть. Поки у цій калюжі є вода.

Він вів далі:

— Я гадаю, що цей індіан був розвідником і помітив нас. Він хотів лишити нас без коней, а тоді все було б дуже просто — дав би сигнал димом і зібрав решту.

— А це думка… — сказав Ден.

— Ти маєш на увазі — розвести сигнальне вогнище?

— Ясна річ… у тому місці, де нас нема. Скажімо, он на тому перевалі угорі.

— Якщо це вийде, — погодився Харбін, — ми виграємо у них миль п’ять, а то й десять. Ми зможемо пройти безпечно, — він зітхнув. — Хто ж запалить вогнище?

— І чому на цьому перевалі? — спитав Беджер. — Чого це вони повірять, що ми там?

— Бо це найкращий шлях до узбережжя. Якщо вони побачать, що дим йде звідти, вони повірять.

— Мені подобається, — визнав Беджер. — Це може подіяти.

— Гаразд, Томе, — сказав Харбін. — Воно тобі так сподобалося, що можеш поїхати і дати сигнал.

— І зустріти усіх цих індіанців самому?

— Ти боїшся?

— Ще б пак! Мені не подобається компанія цих хлопців. Ці індіанці не мого гатунку. Я їх боюся не менше, ніж ти.

— Я поїду, — проказав Родело рівним голосом.

— Тоді тобі краще вирушати, — посміхнувся глузливо Джо Харбін. — Оті індіанці будуть чекати на твій сигнал.

Родело пішов по грулью, привів його до басейна й засідлав. Затягуючи попругу, він обдумував ситуацію. Усе тепер вирішиться швидко. Берег просто за отими дюнами, а він не має охоти розпочинати стрілянину, якщо може їй запобігти. Але Коли він скаже їм, що хоче взяти гроші, усі чорти зірвуться з цепу… якщо вони не ризикнуть підстрелити його раніше.

Нора Пакстон наблизилася до нього.

— Не їдь, Дене.

— Хтось мусить.

— Чом не Том або Джо?

— Коли на кін поставлені такі гроші, вони не ризикнуть обернутися спиною один до одного. Це клуб останніх людей, Норо, і я теж мушу бути останньою людиною.

— Чому, Дене? Чи ці гроші такі важливі для тебе?

— Так, дуже. Зараз я мол^ сказати, що ці гроші означають для мене більше, ніж що-небудь у світі.

— Більше, ніж я?

Він подивився на неї.

— Так, Норо, зараз вони важливіші навіть за тебе. Якби вони не значили стільки, і ти не могла б так багато значити для мене. Це справа честі.

Вона відсунулася від нього.

— Гордощів — можливо, але не честі. Гаразд, це мені нагадує, де я є.

Вона різко обернулася і пішла геть.

— Норо!

Вона не звернула уваги і підійшла до вогнища. Хвилину він стояв, стежачи за нею, бажаючи сказати більше, але побоявся бути підслуханим і завчасно розкрити свої карти. Харбін вже щось підозрює, а щодо Беджера — хто знає що-небудь про Тома Беджера? Він завжди тримає карти близько до жилетки, і ніколи невідомо, що в нього на руках.

Родело спрямував коня до виходу з ущелини. Харбін пішов слідом, потім Беджер. Лише Нора залишилася там, де була, — біля вогнища.

— Як ти гадаєш, куди нам треба їхати звідси? — спитав Том.

— На захід. Тримайтеся так, щоб Сьєрра-Бланка була від вас ліворуч, а коли минете стрілку того хребта, залишиться щось із півмилі на північ. Як будете їхати на захід, тримайте напрямок на проміжок між Пінакате та Сьєрра-Бланкою, і ви досягнете узбережжя саме біля Едер-бея.

— Як щодо води? — спитав Харбін. — Я кажу — у бухті.

Ден Родело посміхнувся до нього.

— Що ж, там є кілька струмків… Є водоймища. У деяких вода свіжа, в деяких — ні. Якщо ви потрапите туди раніше за мене, посидьте й почекайте. Я приїду слідом, покажу вам, де вода.

— А як з тобою?

— Зі мною? Я проїду на північ кілька миль уздовж західного гребеня Пінакате. А потім повернуся сюди по воду. Багато мені не буде потрібно.

Він обернувся у сідлі й глянув у бік вогнища. Нора стояла до нього спиною.