Луїс Лямур - Кід Родело

— Ви думаєте, що нас може спіткати біда?

Він подумав.

— Так, боюся, що може. Індіанці неподалеку. Вони можуть схопити нас зараз, і вони знають це.

— Що нам слід робити?

— Пити. Пити стільки, скільки зможемо утримати в собі. Щоб усі наші тканини просякнулися водою. Так ми витримаємо довше.

Він повів коней до води ще раз, потім прив’язав їх біля кущів мескіту та ослячої колючки.

Ден збирав сухі гілки, коли підійшов Джо Харбін. Ховрашок був із ним, Том Беджер тримався позаду.

— Це добра вода, Родело, — сказав Харбін. — Я вибачаюся. Ти й справді знав, куди йшов.

— Я й зараз знаю.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ми ще не вибралися з лісу, Харбіне. До узбережжя ще двадцять п’ять миль чи щось таке. Це, у кращому разі, два дні.

— Та ти що! Я не раз долав верхи по сімдесят миль за день.

— На таких конях? Вони у поганому стані, Харбіне.

— Вони витримають!

— Почекай, Джо, — втрутився Беджер. — Можливо, він має слушність.

— Пішов він під три чорти! Він тільки затримує нас. Ми більше не маємо у ньому потреби!

Ден Родело підвівся від вогнища, яке складав.

— Зробимо каву, — сказав він Норі, — і що-небудь поїсти. Найтяжчий час у нас ще попереду.

А потім повернувся до Харбіна.

— Ви ще маєте в мені потребу. Я вам зараз потрібен більше, ніж будьколи. У вас попереду ще бій з індіанцями, і не треба недооцінювати їх.

Вони полюють на збіглих каторжників не перший рік і виловлюють більшість із них.

— То нехай ідуть сюди — чим скоріше, тим краще!

— На захід починаються піщані дюни. Там є такі місця, де кінь провалюється по черево, і що більше він намагається вибратися, то глибше провалюється. Так само й людина. До того ж фляга пробита, хіба забув? А вам ще до-о-овго вибиратися з дикої пустелі. Знаєш, скільки збіглих добиралося сюди? Я міг би назвати кільканадцять. Але всі вони погинули десь між цим місцем і узбережжям.

— Я тобі не вірю!

— Він має рацію, — сказав Беджер. — Ходімо.

Ховрашок приніс ще хмизу і підкинув у вогонь. Нора подивилася на нього й запитала:

— Чом тебе звуть Ховрашком?

Він посміхнувся.

— Я завжди пробував утекти крізь підкоп. Робив стільки тунелів, що мене прозвали Ховрашком. Частково через нього, — він вказав на Тома Беджера, — Він же Беджер — бобер, і більший від мене, тому мене й прозвали Ховрашком.

Вони поїли й попили, а потім, стомлені, один за одним попадали на пісок.

— Укрийтесь, — попередив Родело Нору. — Коли вітер почне дути вздовж цього аройо, буде дуже холодно.

— Холодно?! — не повірила вона.

— Промерзнете до кісточок, повірте. Краще укрийтесь.

Він подивився у напрямку узбережжя. З цієї вишини видно усе, як на долоні, але це омана. Пустеля має свої засоби приховувати перешкоди — каньйони, яких не видно, поки не станеш на самий краєчок, і лавові потоки, які протягом кількох миль зітруть нову пару черевиків.

Чомусь він знав: завтра буде той самий день… завтра.

Ден Родело відстебнув ремінчик свого кольта і розім’яв пальці. Йому не хотілося ускладнень. Він прийшов сюди з певною метою, і якщо досягне цієї мети без стрілянини, буде цілком задоволений. Він не уявляв, чим для нього скінчиться перестрілка з Джо Харбіном, але знав, що Харбін не вбиває людей випадково. Він добрий стрілець і рішуча людина.

Том Беджер, проникливий і обережний, волів би, щоб стріляли інші.

Ну, і жоден з них не планував виділити пайку Ховрашкові.

Родело попав до в’язниці за злочин, якого не вчинив. Це мучило його, але найтяжче було, що інші вірили, ніби він винний. Більше за все він хотів довести свою невинність, а потім податися геть з цих країв. Йому більше нічого не потрібно від тих, хто запідозрив його, хто втратив віру у нього так швидко.

Нора поралася біля вогнища, вода для кави вже закипіла. Беджер присів навпочіпки, спиною до вогню.

— Поки все добре, Денні, — сказав він. — Ти привів нас до води.

— Треба заправлятися якнайкраще, — відповів Родело. — Пий, скільки зможеш. Найгірше чекає нас попереду.

Харбін пирхнув.

— Те, що залишилось, я можу пройти на руках!

Родело знизав плечима.

— Роби, як тобі заманеться, Харбіне, але я не хочу бачити, як людина гине, коли я можу допомогти їй. Між нами та узбережжям тягнеться на багато миль смуга рухливих дюн, а там нема й краплини води.

Харбін подивився на нього.