Луїс Лямур - Кід Родело

Відчайдушні чоловіки… І дівчина.

Що вона за людина? Чому вона зважилася на прогулянку по пустелі у такій компанії? Ден Родело зважив кожен свій крок. Єдина річ, на яку він не розраховував, це була Нора Пакстон.

Чотири чоловіки та жінка, заручені зі смертю, смертю, що може прийти від. рук яків, які женуться за ними, а може — від самої пустелі. Їхня найбільша фляга продірявлена, інші майже порожні. Коні вип’ють усе, що там є, у кращому разі їм залишиться по ковтку на кожного. Коли вони рушать на світанку, води вже не буде.

Як довго може людина жити й мандрувати без води під таким сонцем, у таку палючу спеку? День, можливо… або два дні. Він знав про чоловіка, який вижив три дні зверх того, коли мав би загинути, витримав завдяки справжній мужності, ненависті, невгамовному бажанню вижити й помститися.

Води вистачило для кави, і, коли вона зварилася, вони сіли разом і випили її, і кожен був зайнятий своїми думками. Ден Родело знав, що можна зробити у таких обставинах, але він не був убивця, і тому прийшов тільки до одного висновку, того самого, з якого починав: дочекатися кінця… а наприкінці він скаже їм правду. Це буде означати стрілянину, а він не такий вправний стрілок, як Джо Харбін. Може, він швидший за Тома Беджера, але навіть у цьому він не був певен. Дурний він був., коли затіяв цю справу, але така вже він людина — не дуже мудра, не дуже кмітлива, звикла користуватися тим, що має, а це була певна стійкість, запас життєвих сил, уперте небажання відступити.

— Ну, то як? — Джо дивився на Дена. — Ти, здається, та людина, що буцімто знає, де знайти воду.

— Спробуємо. Вирушимо на світанку.

— Якщо вони дозволять, — сказав Беджер.

— Вони дозволять, — відповів Родело.

Він був чомусь певен цього, певен, тому що знав індіанців раніше. Є в індіанцеві щось таке, що схиляє його до катування, не тільки, щоб принести страждання ворогові, але щоб подивитися, скільки він вистоїть. Для індіанця мужність — це усе, мужність та витримка, тому він завжди схильний випробувати своїх ворогів, щоб знати, наскільки значна його: перемога.

До того ж, Капелюх не дурень. Час на його боці, і він може дозволити собі відступити, щоб дати змогу спеці, спразі та жорстокій вдачі людей, яких він переслідує, зробити свою справу.

Стрілянина, яку вони вчинили, це була тільки попередня спроба, висок, яким перевіряли прямовисність стіни їхнього опору. Переслідувані реагували швидко, гостро, тож і знають, що час іще не настав, і будуть просто йти слідом ще день, а може, й два.

— Ви знаєте, де тут є вода? — спитала Нора.

— Я знаю, де вона може бути. Не сподівайтеся, що то буде джерело.

Якщо і є джерела у цій країні, то я ніколи не зустрічав людину, що знала б про них. Тут є заглибини з водою, отакі, як у Тінахас-Альтасі або Рейвенс-Б’ютті… є тут Папаго-Веллс, колодязь Т’юл і деякі інші місця. Гадаю, зможу знайти їх.

— Тобі краще знати, — сказав Харбін.

Родело зиркнув на нього.

— Не спокушай долю, — сказав він спокійно, — бо я маю, якнайменше, одну перевагу.

— Ти? — глузливо посміхнувся Харбін.

— Мені відомо, як спритно ти поводишся із револьвером, а ти про мене нічого щодо цього не знаєш.

— Не маю потреби знати.

Він промовив це гостро, майже презирливо, але Ден Родело був певен, що зауваження влучило в ціль. Харбін був від природи підозріливий, не довіряв нікому, і він буде удвічі підозріливіший тепер. Він запитує себе, що ж мав на думці Родело. Чи не був він, приміром, відомим стрільцем, що користується різними прізвищами? Якщо так, хто ж це може бути? Харбін у думках перебрав їх, намагаючись згадати місцеперебування кожного. Джим Куртрайт, Бен Томпсон, Комодор Перрі Суен, Док Холідей, Джон Буль, Фермер Піл… Одного за одним згадував він їх. Але могли бути й інші, яких він не знав.

Саме на це Родело й розраховував — заінтригувати Харбіна і примусити його бути обережним.

Тут не було людей, що знають пустелю, — Ден Родело знав це добре.

Беджер і Харбін були обидва з прерій. Том Беджер був наполовину індіанець; спочатку він полював на буйволів, потім крав корів. Не раз брав участь у розбійних нападах на поштові карети, а також у війнах за худобу.

Харбін був ковбоєм, кочегаром на залізниці Денвер — Ріо-Гранде, найманим стрільцем у декількох війнах за ділянки та худобу. А потім став грабіжником. Уперше вбив людину під час гри в карти.

Усе, що вони знали про дику місцевість, то були знання про рівнинні штати або про східні схили Скелястих гір. Схоже, що ніхто з них не знав про ті маленькі хитрощі, які дають змогу вижити у пустелі… крім, може, Беджера.