Аркадій Фідлер: Дикі банани

Але, такими були в’єтнамці колись, такими залишилися і тоді, коли тріумфально ввійшли до визволеного Ханоя, коли почали впроваджувати в життя свої революційні гасла. Незабаром вони майже повністю викоренили все, що нагадувало розпусні нрави колоніалістів. Сімейне життя регулюється суворими законами моралі. В суспільстві, де із завзятою пристрастю знищується все, що хоч трохи скидається на моральну легковажність, немає місця і коханню, не освяченому законом.

I якщо це кохання не знайшло визнання серед самих в’єтнамців, то чи є підстави дивуватися, що тим жорстокіше переслідуються будь-які натяки на нього з боку іноземців!

Мені здається, що саме так можна тлумачити подібні явища.

Прибувши до В’єтнаму, я одразу ж, ще на ханойському вокзалі, зустрівся з місцевими літераторами. Приємно відзначити, що ми легко знайшли спільну мову і встановили сердечні стосунки. Наші зустрічі й цікаві розмови відбувалися неодмінно за чашкою чаю, який чудово пахне квітами магнолії.

На одній із таких зустрічей Нгуен Ван Бонг, автор відомої повісті з часів війни під назвою «Буйвол», розповідав про труднощі, з якими він зіткнувся при написанні нового твору. Щоб ми краще зрозуміли його, Нгуен Ван Бонг переказав зміст своєї повісті. Молодий герой, що походив, як і сам автор, з дрібноміщанської родини, кохав дівчину, що належала до того ж класу. Це було на окупованій французами території. На заклик Хо Ші Міна, юнак покинув рідне містечко і наречену, прорвався через лінію фронту і вступив до лав руху Опору. Тут він познайомився з товаришкою по зброї, дівчиною з бідної селянської родини, свідомим бійцем революції, і вони покохали одне одного. Після війни, повернувшись до містечка, юнак побачив, що його колишня наречена лишилася йому вірною, і більше того: почуття хлопця до неї також не згасло. Тут і починається конфлікт. Юнак кохає обох дівчат. З однією його поєднує спільне походження, з другою — спільна політична платформа. Він не знає, яку взяти за дружину. Автор теж не знав, як же закінчити свій твір. І ми не могли йому допомогти.

Ця зустріч з Нгуен Ван Бонгом відбулася в перші дні мого перебування у В’єтнамі, коли я ще погано знав звичаї цієї країни. Якби це трапилося трохи пізніше, я міг би дещо порадити авторові. Мене здивувало, що він сам не додумався. Адже за в’єтнамськими звичаями, герой твору мав повне право одружитися з обома дівчатами. Багатоженство завжди було тут звичайним явищем, воно процвітало за часів імператора, існувало в період колоніалізму, існує й тепер, у народній республіці. Я знаю кілька випадків з сучасного життя, коли, як і в повісті Нгуен Ван Бонга, влада не тільки погоджувалася на двоєженство, а навіть радила його, як найсправедливіше людяне розв’язання таких ситуацій.

У християнських країнах існує погляд, що там, де вкоренилося багатоженство, неможливе справжнє кохання. Вьєтнам спростовує де. В’єтнамці глибоко відчувають, що в коханні найвище, і в їх літературі — поезії, драматургії, легендах — є чимало прекрасних творів про натхненне кохання, яке не тільки не поступається перед європейським, а може й перевершує його.

Навіть за теперішніх часів, коли країна пройшла крізь грози війни і революції, залицяння у в’єтнамців мають дуже поетичний характер. Так, наприклад, закоханому допомагають дві, рослини: ліана бетель і пальма арекі. Юнак приносить листя бетелю і пальмовий горіх своїй любій, і, якщо та їх бере, значить, дівчина поділяє його почуття. Чому саме бетель і арекі? Бо це, як розповідає поширена у В’єтнамі легенда, символи палкого почуття і непохитної вірності.

Колись два брати любили один одного так сильно, що важко було знайти подібну любов у всій країні. Та ось старший брат одружився з вродливою шляхетною дівчиною і в перші ж місяці забув про свого молодшого брата. Того це страшенно вразило; не перенісши завданого удару, він подався світ за очі. Через кілька днів, зовсім знесилений, молодший брат упав на березі річки і помер. Духи, що співчували його горю, з милосердя перетворили його у вапнякову скелю.

Незабаром старший брат зрозумів, якого горя завдав своїм щастям молодшому братові, і помчав шукати його. Добігши до річки, зібрав рештки сил і виліз на вапнякову скелю, щоб, затуливши очі від сонця, роздивитися навколо. Але на вершині він, знесилений, помер. Духи обернули його б пальму з довгим листям, схожим на долоню, що закриває очі від сонця.

Не дочекавшись чоловіка і його брата, дружина, сповнена лихих передчуттів, побігла їх шукати. Побачивши над річкою вапнякову скелю, на вершині якої росла пальма арекі, вона люблячим серцем зрозуміла все, що тут скоїлось. У жінки ще вистачило сил дістатися на скелю і обійняти пальму. Вона вмерла і стала ліаною бетелю.