Аркадій Вайнер: Ліки від страху

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з російської В. А. Грищука

Художник М. Д. Шевченко

Перекладено за виданням: Братья Вайнеры. Лекарство против страха. — М., «Сов. писатель», 1986

— Мене звуть Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм.

— У вас красиве ім'я, — сказав він.

— Так. Але частіше мене називають Парацельсом. І я вважаю, що це правильно, бо в мистецтві лікування я вже давно перевершив великого латинянина Цельса.

— Від яких хвороб ви зцілюєте? — запитав він, і в його примружених сіро-зелених очах не було недовір'я — хамського сумніву невігласів, а світилася лише щира цікавість.

— Я позбавляю мук, насланих на людину: водянки, прокази, пропасниці, подагри, від важких ран і хвороби серця…

— Ви маєте помічників?

— Розум мій, досвід та серце, що вболівав за стражденних у світі цьому.

— Ви самотній?

Я засміявся:

— У мене немає дітей, немає дружини й друзів не лишилося. Та хіба всі люди не зі мною? Хіба вдячність пацієнтів не зігріває мого серця? Хіба ненависть заздрісників — лікарів нікчемних і корисливих аптекарів — не пригнічує мою пам'ять? І сотні учнів хіба не поєднали мене з тисячами незнайомих людей благодаттю мого вчення?

— Ви багатий?

Я показав йому на купку рукописів:

— Ось усе моє багатство. Та ще старий кінь у стайні. Й меч іржавий у піхвах. А сам я живу тут у немочі, й годує мене з почуття дружби і ласки останній мій товариш та учень — цирульник Андре Вендль.

— Але кажуть, нібито ви можете простий метал обернути на золото? Чому ви не забезпечите себе й не обдаруєте добром єдиного свого друга Вендля?

— Я, Парацельс, — великий маг та алхімік, і якщо вельмишановний добродій бажає, може легко розшукати людей, які на власні очі бачили, як я діставав із плавильної печі щире золото. Проте господь сподобив мене великому знанню лікувальної хімії, і коли я отримав у своєму тиглі ліки, які врятували приречених на смерть людей, я зрозумів, що це знамення, адже жменька моїх ліків могла дати людині більше, ніж усе золото світу. І тоді я дав обітницю не опоганювати захланністю святе вогнище мудрості й милосердя.

— А як ви тут опинилися?

— Я вийшов із свого дому на Платцлі, перейшов по підвісному мосту через Зальцах, дістався до Кайгассе й знепритомнів просто на вулиці. Прийшов до пам'яті я вже тут, у готелі «При білому коні»…

— Як ви себе почуваєте?

— Мій розум, почуття й душа цілковито бадьорі. Та не маю сил рухатися. Ентелехія — таємна життєва снага, відкрита й утверджена мною, — нечутно покидає моє тіло.

Увійшов служник, поставив на стіл кухоль кислого молока й печиво.

— Чому ви не принесли їжі для мого гостя? — суворо запитав я служника, але гість поквапливо мовив:

— Дякую вам, не турбуйтесь, я нещодавно обідав. Та мені вже й збиратися час. Смачного вам, а я піду, либонь…

— Щасливої вам дороги. А як вас звати?

— Станіслав Тихонов.

— Заходьте іще, нам є про що погомоніти.

— Спасибі. Чи можу я запитати, над чим ви працювали останнім часом?

Спершу мені не хотілося говорити. Але він не міг бути шпигуном, у нього обличчя чесної людини, допитливі, трохи сумні очі. І я сказав йому:

— Я створив ліки від страху…

«Стенограма пояснення дільничного інспектора капітана міліції А. П. Позднякова, в інспекції по особовому складу Головного управління внутрішніх справ Москви.

… Запитання. Коли ви опритомніли?

Відповідь. У неділю вранці.

Запитання. Де саме?

Відповідь. У медвитверезнику № 3.

Запитання. Працівників медвитверезника відразу повідомили, хто ви такий?

Відповідь. Ні, я назвав себе і місце роботи після того, як з'ясувалося, що у мене пропали пістолет і службове посвідчення.

Запитання. Чому?

Відповідь. Не знаю, я кепсько міркував, у мене дуже боліла голова.

Запитання. Чи могли ви загубити пістолет і службове посвідчення по дорозі від стадіону до скверу, де вас підібрав у нетверезому стані екіпаж патрульної машини?